Українська література - шкільні твори - 2024

З Україною в серці (образ України в поетичному сприйнятті Є. Маланюка)

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Однією із провідних тем у творчості відомого українського поета Євгена Маланюка є тема України. Поет-вигнанець, Євген Маланюк 48 років прожив в еміграції, опинившись поза Україною, яка завжди жила в його серці. Його слова «Де ж знайти нам від тебе кращу / Серцем, повним тобою вщерть?» стали смисловою основою його життя та творчості. Образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо осмислюючи минуле й сучасне, поет посилається на історію України, на долю української нації.

Без Тебе повільна, нестямна загибель.

Батьківщино моя. Батьківщино німа!

Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що тебе нема.

Слова ці сповнені гіркого суму, болю за долю своєї батьківщини, яку він змушений був покинути.

Суворі, міцно куті, максимально спресовані строфи Маланюкової лірики розгортали образ України у різних значеннях, у перехрещенні контрастних понять, насичених одночасно почуттям любові та ненависті, надії та розпуки. З одного боку, Україна поставала символом класичної довершеності, уподібненої до Давньої Греції («О моя степова Елладо, / Ти й тепер класично ясна»); з іншого — «Чорною Елладою», «Антимарією» («Тавро каліченого народа, / Втіха ката й мати яничар»).

Поет не міг пробачити своїй, найдорожчій у світі. Батьківщині малодушності, небажання стати державною нацією, зрадництва власним інтересам, рабської покори завойовникам. Велика синівська любов спонукала його дивитися правді в очі, хоч би якою гіркою вона була:

Невже калюжею Росії Замре твоя широчина?

…А над степами вітер віє,

А в небі гуркотить весна.

Подібні гнівні інтонації звучать і в інших творах поета («Псалми степу», «Варязька балада», «Убійникам» тощо). Зокрема у «Посланні», де осмислюються пророчі слова великого Шевченка з вірша «О, не однаково мені» Євген Маланюк висловив відому формулу, в якій відбито сумну долю українства: «Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети». Справді, в Україні століттями не було іншої сили, яка могла б стати провідником свого народу. Вірний син своєї матері-України, Євген Маланюк причини національного лиха вбачав не тільки у зовнішніх чинниках, а й у внутрішніх: «Нас можна як народ знищити лише шляхом самознищення». Тому не випадково він звертається до своєї музи: «Вчини мене бичем своїм…» «кривавих шляхів апостол», як називає себе поет, мислив опозиційними символами, як-от «стилет» і «стилос», тобто зброя і перо. Перекладаючи роль «стилета» на «стилос», він намагався замінити життєспраглою енергією чуттєво-розслаблену душу України, збагатити прекрасний образ «степової Еллади» образом «залізного Риму». Звертання до них мало історичні підстави. Адже Україна здавна належала до чорноморсько-середземноморського ареалу, тому в ній досі вчуваються віяння античності. Про це Є. Маланюк писав у своїх культурологічних дослідженнях. «Внук кремезного чумака. Січовика блідий праправнук» не тільки переглядав вітчизняну історію, а й творив новий героїчний епос у текстах лірики. Історіософічні видіння, охоплені бойовими кличами Київської Русі, овіяні гарячими вітрами Дикого поля, насичені вольовою енергією Івана Мазепи й Пилипа Орлика, які мали колір «державної бронзи», линуть з віршів поета.

Зелена Сіверщина — там вітри Гудуть тисячолітнім ладом Слова.

Полками йдуть дружинники — бори,

І пісня їх висока і соснова.

Євген Маланюк боляче пережив розлуку з батьківщиною. Дуже скоро розвіялися і його сподівання на повернення в Україну. Та незважаючи на це, «Залізних строк імператор», «тверезий варяг», «гладіатор нещадних рим», Євген Маланюк все ж сподівається на любов матері-України, ніжним, люблячим серцем горнеться до неї:

Німа, як ніби й не шуміла Єдвабом золотих пшениць…

О Земле! Чорна мати мила!

До тебе — знову. Знову — ниць.

Поет вірив у свій народ, у його здатність побудувати омріяну незалежну державу до останніх днів свого життя. У своїй останній прижиттєвій збірці віршів «Серпень» митець по-новому вже осмислює патріотизм, любов до України і творить новий образ України, «яка квітне вишневим цвітом і пахне медами». Батьківщини, яка є для поета красою і силою вільного духом народу.

Усе своє життя він закликав до духовного відродження української нації, її державності й духовної повноцінності.

Під небом чужої країни,

В туманах осіннього сну.

На вимріяну Україну Молю я післати весну…

Збулися пророчі слова поета. Україна здобула свою незалежність, відновила державність, а по тому повернула із забуття творчість свого великого сина — Євгена Маланюка, лірика якого назавжди увійшла до золотого фонду нашої літератури