Українська література - шкільні твори - 2026

Україна в поезії А. Малишка

Ти — як сонце, одна у зеніті,

Ти — як птиця на рідному вітті,

Як любові хвилина німа…

А. Малишко

У народі кажуть, що Вітчизну і батьків не обирають. Любов до Батьківщини дарується кожному з нас ще з молоком матері, і з роками вона більшає і глибшає — росте, взагалі, як зростаємо і ми, наше вміння відчувати, розуміти, любити… Наша земля викохала у своїх обіймах багатьох талановитих людей — це і письменники, і композитори, і вчені, і багато-багато інших… Зростила Україна також і чудових майстрів поетичного слова. Важко назвати поета, який би не присвячував віршів своїй Батьківщині. Немає таких поетів. І один з найщиріших патріотів — це А. Малишко.

Творчість А. Малишка можна поділити на три періоди: перший період — рання творчість, другий — воєнні вірші, і, врешті, третій — поезії, які поет написав уже після Великої Вітчизняної війни. І через усі три періоди проходить цикл віршів, присвячених рідній землі поета — нашій мальовничій Україні. Ранні поезії Малишка чарують і приваблюють простотою і безпосередністю світосприйняття, світлим і щирим поглядом на життя. Головний мотив творчості Малишка — радісне здивування перед багатством земної і людської краси. Все навколо вважається молодому поету буйно-квітучим, радісно-переливчастим, по вінця наповненим безхмарною блакиттю, і вся наша Батьківщина постає перед очима «журбою не зажурена, ще й сонцем обцілована».

Талант Малишка поступово зростав, поглиблювався, міцнішав, з кожною наступною книжкою. Його слова ставали більш роздумливими, картини природи — щемливо прекрасні, в них, власне, і виявилась непересічна особистість Малишка-художника. Але вже наприкінці тридцятих років у творчості поета з’являються і поступово наростають тривожні мотиви, пов’язані з думкою про можливість війни. Автор шукає собі морально-психологічну опору, необхідну в майбутніх випробуваннях, і повертається до славного минулого України, до боротьби за волю народу, до подвигів справжніх героїв, імена яких люди з гордістю бережуть у своїх душах. Так з’являється на світ цикл «Запорожці». Написані про події давно минулих днів ці вірші були пов’язані з сучасністю. У них немає показної трагедійності, в них — виплеск живого чуття до людей, яким випали на долю не лише подвиги й посмертна слава, а й нелегкі життєві дороги, тяжкий труд, втрата друзів, звичайнісінька людська втома і сум розлук — все те, з чого і складається сама війна. ..

У повоєнній творчості ми бачимо поета більш досвідченим і мудрим. Його поезії стають більш філософськими, а любов до Батьківщини — більш усвідомленою, глибокою. Він розуміє, що без Батьківщини лоюдина втрачає саму себе:

Не забувай за отчий свій поріг,

Але й кермуй політ за обрії незнані —

І мислі, і часу закони невблаганні

Неси в будучину, за плетиво доріг…