Українська література - шкільні твори - 2023
Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко
Всі публікації щодо:
Малишко Андрій
Олійник Борис
Симоненко Василь
Тема материнства — одна з магістральних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченком, з роками долучалися нові й нові голоси. Немає, певно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже матір — то першооснова життя. Саме цю думку обстоював у своїй поезії Андрій Малишко:
А вже найбільше, чуєте ви, мамо,
Я вам заборгував і не віддав
Ні шеляга за перше рідне слово…
Корені глибокої символічності образу матері в поезії Малишка сягають дитинства. Бо в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру поета. У своїй «Автобіографії» він, зокрема, згадував, що материні пісні закарбувалися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. Таким був початок поетичної творчості. З синівського почуття вдячності народжено справжню перлину української лірики — «Пісню про рушник». У вірші образ матері втілює одвічну філософію життя:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник Вічною зорею, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина матір і такою залишилась вона після непоправної втрати ( «Мамо, вечір догоря»). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею Світанковою,
Дивом-казкою.
Юним соняхом.
Цикл поема Сиве сонце моє., присвячений пам’яті матері, за визначенням літературознавців, — справжнє художнє досягнення Бориса Олійника. Укладений із дев’яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам’яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не лише правдивим відтворенням збурених людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це притаманно Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і зі всією пам’яттю душі.
Щирими почуттями до матері просякнутий вірш «Лебеді материнства Василя Симоненка. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий дивосвіт, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами — мріють, сиплють, заглядає, танцювали, лопотіли, лоскотали). Око читача то охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві), то опиняється у хаті, оповитій чаром лебединого танцю. Тональність світу нерідко драматична (темряву тривожили криками півні — тут гарно використано сувору кольористику, тривожну алітерацію на «р»); хатній же світ заколисуючий, яскравий (рожеве, золоте), лагідний, бо у ньому захищає дитя Материнська добра ласка. «Описова» частина створює фон, на якому розгортається монолог матері. Це потік слова внутрішнього — на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога у материнському (і авторському) баченні йде немовби між двома рядами понять: можливості вибору і вірності. Вибирати можна все — друзів, дружину, по духу брата, вибрати не можна тільки Батьківщину.
Від маминих пісень навчався поезії й Василь Стус «Найбільший слід, — згадував поет, - од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається». До рівня високої поезії підносить вдячна синівська пам’ять усі нехитрі реалії дитячих літ:
…татом зроблений стіл,
кривий на одну ніжку,
а на столі — чотири руки,
мамині й тата.
Поет вивищує й освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не зраджує, дає віру й сили: «Великі очі мамині… на мене йшли… Світили очі і мене тримали». Так у Стусовій поезії перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб постати в одному нерозривному логічному ланцюжку: «Вітчизно, Матере, Жоно…».
БОРИС ОЛІЙНИК «МАТИ СІЯЛА СОН»
Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
А мені — сонячно.
Мати віяла льон
під моїм під вікном,
А зійшло полотно.
І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,
А я йду все одно.
Мати сіяла сніг,
щоб він м’яко — до ніг,
А вродило зілля.
І хоч січень січе, а мені за плечем
Журавлі журавлять.
Мати сіяла хміль,
щоб дівчат звідусіль
Станом я знаджував,
А вони, як на сміх, проминали всі.
Все ж одна — зважилась.
Мати вибрала льон.
І вино вже давно
Хмільно так хмелиться.
І з-під крил журавлиних
мені під вікно
Листопад стелиться.
Тільки квітом своїм
при моєму вікні
Не опав соняшник.
Я несу його в світ,
Щоб не тільки мені,
Щоб і вам — сонячно.