Українська література - шкільні твори - 2024

Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко

Всі публікації щодо:
Малишко Андрій
Олійник Борис
Симоненко Василь

Тема материнства — одна з магістральних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченком, з роками долучалися нові й нові голоси. Немає, певно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже матір — то першооснова життя. Саме цю думку обстоював у своїй поезії Андрій Малишко:

А вже найбільше, чуєте ви, мамо,

Я вам заборгував і не віддав

Ні шеляга за перше рідне слово…

Корені глибокої символічності образу матері в поезії Малишка сягають дитинства. Бо в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру поета. У своїй «Автобіографії» він, зокрема, згадував, що материні пісні закарбувалися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. Таким був початок поетичної творчості. З синівського почуття вдячності народжено справжню перлину української лірики — «Пісню про рушник». У вірші образ матері втілює одвічну філософію життя:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник Вічною зорею, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина матір і такою залишилась вона після непоправної втрати ( «Мамо, вечір догоря»). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею Світанковою,

Дивом-казкою.

Юним соняхом.

Цикл поема Сиве сонце моє., присвячений пам’яті матері, за визначенням літературознавців, — справжнє художнє досягнення Бориса Олійника. Укладений із дев’яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам’яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не лише правдивим відтворенням збурених людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це притаманно Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і зі всією пам’яттю душі.

Щирими почуттями до матері просякнутий вірш «Лебеді материнства Василя Симоненка. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий дивосвіт, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами — мріють, сиплють, заглядає, танцювали, лопотіли, лоскотали). Око читача то охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві), то опиняється у хаті, оповитій чаром лебединого танцю. Тональність світу нерідко драматична (темряву тривожили криками півні — тут гарно використано сувору кольористику, тривожну алітерацію на «р»); хатній же світ заколисуючий, яскравий (рожеве, золоте), лагідний, бо у ньому захищає дитя Материнська добра ласка. «Описова» частина створює фон, на якому розгортається монолог матері. Це потік слова внутрішнього — на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога у материнському (і авторському) баченні йде немовби між двома рядами понять: можливості вибору і вірності. Вибирати можна все — друзів, дружину, по духу брата, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Від маминих пісень навчався поезії й Василь Стус «Найбільший слід, — згадував поет, - од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається». До рівня високої поезії підносить вдячна синівська пам’ять усі нехитрі реалії дитячих літ:

…татом зроблений стіл,

кривий на одну ніжку,

а на столі — чотири руки,

мамині й тата.

Поет вивищує й освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не зраджує, дає віру й сили: «Великі очі мамині… на мене йшли… Світили очі і мене тримали». Так у Стусовій поезії перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб постати в одному нерозривному логічному ланцюжку: «Вітчизно, Матере, Жоно…».

БОРИС ОЛІЙНИК «МАТИ СІЯЛА СОН»

Мати сіяла сон

під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,

А мені — сонячно.

Мати віяла льон

під моїм під вікном,

А зійшло полотно.

І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,

А я йду все одно.

Мати сіяла сніг,

щоб він м’яко — до ніг,

А вродило зілля.

І хоч січень січе, а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль,

щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, як на сміх, проминали всі.

Все ж одна — зважилась.

Мати вибрала льон.

І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних

мені під вікно

Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм

при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ,

Щоб не тільки мені,

Щоб і вам — сонячно.