Українська література - шкільні твори - 2026

Зображення в поемі А. Малишка «Прометей» подвигу людей у роки Великої Вітчизняної війни

Незабутній травень 1945 року. Величні переможні салюти сповістили світові про перемогу над фашистською Німеччиною. Це перемога, до якої йшли довгі чотири роки. Перемога, в ім’я якої відважно билися на фронті і невтомно працювали в тилу молоді і старі, чоловіки й жінки і навіть діти.

Патріотизм наших людей у грізні роки війни, єдність народу й армії яскраво зобразив у своїй поемі «Прометей» А. С. Малишко. Поет прославляє подвиг безіменного героя Великої Вітчизняної війни, подвиг усього народу — непоборного Прометея. У цій героїко-романтичній поемі утверджується ідея безсмертя захисників Вітчизни, ідея самопожертви в ім’я людського щастя, ідея дружби народів — джерела їх незламності і невмирущої сили.

Другим головним героєм у поемі «Прометей» виступає український народ. Він уособлений насамперед в образі безіменного хлопця, що знайшов розвідника на березі річки, і його матері. Вона і доглядала пораненого бійця-розвідника, якого сховали на горищі:

…Немов за братом.

За ним дивились…

Мати-українка, як рідного сина, прийняла воїна-розвідника. Він захищає Вітчизну, її народ, її щастя — значить, він гідний найбільшої пошани і турботи.

Піклувалися про воїна й інші мешканці села: «Сусід одежину дає: Своє зніми, бери моє». Хлопчик, вірний його товариш, читав солдату «Кобзаря», підтримував розвідника.

Собі удвох у пізній час Щось гомонять. Ліхтар погас.

Вони вже сплять ополуночі,

І Прометея зорні очі

їм в сні ввижаються не раз.

Та раптом — облава німців по дворах, під час якої було знайдено розвідника. Його вивели на майдан, і почався допит. Фашисти запитують селян: хто він, оцей юнак у солдатській формі. А він стоїть перед усім селом — жінками, дівчатами, згорбленими дідами й дітьми. Більшість селян уперше побачила бійця, а може, і вперше почула про нього. Але кожен вважає його своїм, земляком, рідним, товаришем.

— Це ваш? — Це наш, — говорить дід.

— Це наш, — хлопчак за дідом вслід.

— Це наш, — дівча ступа охоче

І щиро дивиться ув очі.

Щоб не хитнувся, не поблід.

«Це — наш», — говорить народ. Він — наш, він — трудівник, громадянин нашої країни, її вірний син і оборонець. Уся природа, земля стала за нього. Адже він колись доглядав і обробляв її, трудився на ній, прикрашав її працею своїх рук, захищав у бою, а тепер за неї гине. Та ворог загрожує тяжкою карою всьому селу. Перед очима бійця постають страшні картини пожарища, фашистської неволі, на яку прирікає ворог селян.

І він вперед ступив два кроки:

— Стріляй! Розвідник я. Солдат.

Так утверджується в поемі благородна ідея гуманізму в її найвищому виявленні — віддати життя за людей, жити для них і померти за них. Таким чином подвиг безіменного смоленського хлопця-розвідника своєю величчю перегукується із давнім міфом про титана.

Але чи тільки бійця-розвідника мав на увазі поет, називаючи поему «Проме- тей»? Насамперед, безперечно, його. Але хіба селяни, що одностайно визнали земляком незнайому їм людину, воїна, хіба вони менше ризикували? Хіба вони не виявили такої самої сили духу, благородства, високого гуманізму, безстрашшя? Адже, рятуючи розвідника, селяни жертвували не тільки власним життям і свободою, а й усім селом, життям старих батьків, малих дітей. І незважаючи на це, вони відстоювали пораненого побратима. Це мужній, нескорений народ, ладний піти на тяжкі випробування, аби тільки не виказати німцям рідної людини. І їх учинок теж можна визнати подвигом.

Та не вдалося селянам зберегти життя солдатові. Жорстокі кати живцем спалили розвідника. Вмираючи мученицькою героїчною смертю, боєць не втрачає віри й любові до людей, закликає їх боротися з ворогами. І його слова, його смерть не були даремними. Хлопчик, який знайшов і переховував пораненого бійця, сховав на грудях останки його спаленого серця. Він ніби перейняв естафету мужності й гуманізму, любові й ненависті.

У поемі «Прометей» А. Малишка розкривається єдність, мужність і незламність нашого народу. Такий народ неможливо підкорити!