Українська література - шкільні твори - 2026

Пісенна творчість Андрія Малишка

I. Пісні на вірші А. Малишка — супутники нашого життя. (Основною ознакою поезії А. Малишка є її музикальність. На слова поета написано сто пісень композиторами О. Білашем, П. Майбородою та іншими. Найпопулярніші з них — "Пісня про рушник" ("Рідна мати моя"), "Вчителька", "Пісня про Київ", "Стежина", "Ранки солов’їні" — стали народними піснями).

II. Багатство змісту і довершеність форми пісенної лірики А. Малишка.

1. Тема материнської любові як найсвятішого почуття в поезії "Пісня про рушник". (Ця пісня має народнопоетичну основу (традиція подавати вишитий рушник, який символізує далеку дорогу, людську долю). Любов матері до дитини, побажання щасливої долі, легкий смуток через розлуку з сином — все це в невеликій поезії А. Малишка).

2. Образ Києва в пісенній творчості поета. (У співавторстві з П. Майбородою А. Малишко написав цикл пісень про Київ — "Пісня про Київ", "Київські зорі", "Київський вальс". У них поет оспівує прекрасне місто, білі каштани — окрасу Києва).

3. Пісні А. Малишка про сенс людського життя, його духовні цінності. (Ліричний герой пісень "Стежина", "Цвітуть осінні тихі небеса", "Вчителька" розмірковує про сенс людського буття, повноту людських почуттів, про підсумки людського життя. їх образність — у простоті й довершеності поезії митця).

4. Художня майстерність пісенної лірики поета. (Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях поета розкриваються через поетичну образну мову, народнопісенні епітети, емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом слова. Його пісні — це прекрасний зв’язок музики і слів, єдності змісту і форми).

III. Пісні А. Малишка — окраса духовної скарбниці нашого народу. (Пісні поета духовно збагачують нас, допомагають розуміти й відчувати прекрасне, допомагають виховувати людину, формувати її кращі морально-етичні якості. Пісні на вірші А. Малишка — це духовне багатство нашого народу, це наша вічна слава).

Варіант 1

Наш народ здавна славиться поетичністю, почуттям прекрасного, здатністю передати красу життя і душі хвилюючими мелодійними піснями.

Андрій Малишко, мабуть, з дитинства увібрав у себе душу українського народу. В його піснях і рідний край, і материнська любов. Він був музично обдарованою людиною, мав чудовий голос, добре співав, грав на музичних інструментах. Поет створив багато пісень, та найдорожчою перлиною творчості стала «Пісня про рушник»:

І твоя незрадлива материнська

ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Мати вірить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Ця пісня облетіла весь світ. Вона краяла серця українцям, які живуть далеко від своєї Батьківщини, нагадувала, чиї вони діти. Кожен, хто співав цю пісню, згадував рідну матір:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі

проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Про рідну стежину, яка веде до рідного дому, написав А. Малишко у поезії «Чому, сказати, й сам не знаю». Та стежина живе в серці, зігріває душу, допомагає, і нема їй кінця-краю:

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Багато пісень створив А. Малишко, роблячи світ добрішим, а людей щасливішими.

Варіант 2

Пісня — це душа народу В ній — його минуле, сучасне і майбутнє. В ній — тонка краса і переможна сила. Такими є пісні Андрія Малишка, які оздоровлюють мою душу, допомагають зберегти віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в силу світової краси. Сьогодні, коли ми будуємо незалежну Україну, Малишкові «Пісня про рушник», «Стежина», «Ранки солов’їні», «Вчителько моя», «Білі каштани» з нами. І передадуться в спадок нашим дітям. Материнській любові й відданості присвятив поет схвильовані рядки «Пісні про рушник». Проводжає мати сина в далеку дорогу. В її погляді — тривога і смуток, але й надія на щасливе майбутнє сина. Скільки ночей вона недоспала, щоб вишити йому рушник і подарувати «на щастя, на долю». З великою любов’ю змальовує Андрій Малишко портрет матері:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої. Материнську віру в світлу долю сина поет втілює в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Щирий уклін рідній матусі за її турботу, вірну любов і ласку.

Скільки пісень складено в народі про ніжне кохання! Воно ніколи не забувається, навіть сниться ночами. Найбільше припала до душі пісня Малишка «Ранки солов’їні». Життєві дороги закоханих розійшлися, але сподівання на зустріч живе. Тому й бадьорять мою душу слова:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпровська б’є,

Молодість мила,

Ти серце моє!

Стежина життя…

Це по ній кожен має пройти гідно Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?. . У пісні «Стежина» поет закликає не кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім не каятися і не тужити за батьківщиною. За тією стежиною, «дощами митою-пере-митою», що пролягає «між круглих соняхів» і веде на батьківщину. Як же її не шанувати, не благоговіти перед нею! У вільного народу незалежної України будуть інші пісні. У них буде менше смутку і болю, більше світлої радості й надії. Але ніколи не забудуться сердечні пісні Андрія Малишка — добрі супутники й порадники.

Чим цінна для нас творчість Андрія Малишка? Скільки читачів — стільки й думок. І хоч нерозумно зводити їх до одного знаменника, та все ж головне, мабуть, те, що у творчості поета відображено життя народу, духовний досвід нації, здобутий упродовж многотрудних десятиліть. Поет ішов разом з народом, не розмінюючи цінностей народної моралі, що означилися для нього високими словами: Мати й Вітчизна, Правда і Праця. Саме вони є визначальними для всього творчого шляху поета. Мотив радості, гармонії і повного щастя переважає у ліриці А. Малишка. Сам поет і його герої щасливі своїм відчуттям зрідненості з Батьківщиною, народом, землею. Поетиці притаманні навдивовижу органічна пісенність, глибокий ліризм, безпосередність і щирість.

Уже в довоєнний період поет створив багато світлих і симпатичних портретів своїх сучасників. Такими є герої віршів «Учитель», «Урожай», «Лісник», «Материнське». Поет пристрасно вдивляється в природу, вслухається в народні пісні. Але вже тоді з-під його пера виходять твори, позначені тривожними передчуттями грядущих битв. У віршах А. Малишка періоду війни — нові почуття і пристрасті: біль за розтерзану землю, ненависть до загарбника, готовність до самопожертви в ім’я Вітчизни. З темою Батьківщини в його поезії сусідить тема успадкування героїчних традицій народу. До постатей Устима Кармалюка та інших звитяжців минулого поет звертається з конкретною метою — не лише дати взірці, гідні наслідування, а й осмислити апокаліпсис нової війни. З особливою теплотою поет змальовує образи воїнів-жінок, які розділили зі своїми бойовими друзями всі труднощі й небезпеки на важких фронтових дорогах. Водночас жінка в ліриці А. Малишка залишається жінкою, чия одвічна сутність заперечує смерть, чия любов допомагає вижити:

І тобі насниться в неспокої

Мій бліндаж, мій рай земний і дім,

Де я п’ю із битви грозової,

Захистившись іменем твоїм.

Образ Ярославни — яскравий приклад трансформації, якої зазнали у творчості поета періоду війни художні образи, запозичені з народного епосу й літератури. Ярославна в його ліриці — це й кохана, реальна чи вимріяна (як у вірші «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу»), і дружина, і мати в невтішнім горі. І тоді й не збагнути, до кого звертається ліричний герой: «Ти мене накличешся ночами». Така «невизначеність» задумана самим автором: це вона — жінка, Оранта — відводить біди від ліричного героя й самого поета, це вона — мати й Вітчизна — «іще накличеться в тривозі і навиглядається вночі». Патріотична пісня в роки смертельної небезпеки стала однією з наймасовіших і найефективніших форм впливу на народ. Думаючи про Батьківщину, творці пісень згадували й батьківську хату, спаплюжену чи спалену ворогом… Популярними були пісні на слова А. Малишка, до яких народ сам створював мелодії. Його пісні мали великий агітаційний заряд. Деякі з них написані спеціально для народних месників: «Що за вітер з-за гори», «Засвистали партизани», «Там, де ворог пройде, — зла руїна». Через поєднання інтимного й громадянського поет ішов до своїх майбутніх пісенних шедеврів, у яких народ завжди впізнаватиме себе, свій національний характер. Малишко до останніх днів жив радощами й турботами свого народу, переймався клопотами людей, знайомих і незнайомих, які так горнулися до нього. Його слову вірили, і він цим довір’ям дорожив. Для нього не було чужого горя — воно завжди ранило і його серце. Тож у чорну лютневу ніч 1970 року він міг повторити собі те, що сказав у «Листах на світанку»:

Хлопчику з монгольскими очима,

Десь ти, мабуть, серце натрудив.

Ми знаємо, де: на тій стежині, яка, мов ручай у Дніпрі, впадає в дорогу народну.