Українська література - шкільні твори - 2026

«І на тім рушникові Оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, Й твоя материнська любов» (за поезією Андрія Малишка)

I. Образ Матері — образ берегині людства (образ Матері в піснях, молитвах, віршах, поемах, найкращих творах відомих світових митців; поезія Т. Шевченка і Лесі Українки, В. Симоненка і А. Малишка).

II. Глибокі почуття любові у творах А. Малишка про матір (найніжніша любов і пошана до матері у поезіях "Не стій, мати, коло хати", "Яблуні").

III. Гімн материнській любові ("Пісня про рушник").

1. Синівська вдячність, повага, любов у кожному рядку ("рідна мати моя", "твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої").

2. Материнська турбота (тривога і сум в очах, сподівання на щасливу долю сина, побажання добра).

3. "Рідна мати" — символ чистої любові ("рушник вишиваний" — символ життєвого шляху, долі, запорука щастя, вірності і любові, материнський оберіг).

4. "Пісня про рушник" — перлина української поезії XX століття (пробуджуватиме в наступних поколіннях найсвітліші почуття). IV. Поезії А. Малишка про матір — багата духовна скарбниця (О. Гончар про поета: "Він полишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень… Вогнистий син України, улюбленець народу… співець життя, молодості, любові — такий він для нас, незабутній Андрій Малишко").

Варіант 1

Із давніх-давен зверталося і звертається нині людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині - до матері, уславлюючи її благословенне ім’я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а її мудре слово допомагає долати труднощі.

Саме цьому образові присвячені найкращі твори відомих світових митців. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвячували свої поезії Шевченко і Леся Українка, Симоненко і Малишко.

Твори Андрія Малишка про матір - «Пісня про рушник», «Не стій, мати, коло хати», «Яблуні» сповнені прекрасних почуттів до жінки, що випестила, викохала його, дала життєвий заповіт:

Мене навчала мати ще колись:

— Як виростеш, моя мала дитино,

То мудрим будь і мужнім будь в житті, —

Скупі два слова. Нелегкі два слова.

У цьому вірші образ матері наче огорнутий серпанком найніжнішої любові і глибокої пошани.

Гімном материнської любові можна назвати вірш «Пісня про рушник», що увійшов до збірки «Серце моєї матері». Ліричний герой Малишкових творів згадує своє босоноге дитинство, турботливі материнські руки. Йому затишно, коли він воскрешає у своїй пам’яті зворушливий образ рідної неньки. Мати для кожного — то найрідніша в усьому світі людина.

Можна вибирати друга і по духу брата,

та не можна рідну матір вибирати,-

писав інший видатний український поет Василь Симоненко.

Поезія Андрія Малишка пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний рядок його віршів випромінює любов і доброту.

У «Пісні про рушник» поет закохано пише і про українську землю. Тут і «росяниста доріжка», і «зелені луги», і «солов’їні гаї», і «тихий шелест трав». Такі ніжні поетичні образи надають творові ще більшої краси. Вони дорогі поетові з дитинства, так само, як і образ рідної неньки, який зігрівав його душу протягом усього життя:

Я знаю, що навіки і віднині

Мені очей старечих не забуть,

Подвір’я тихе і дідівську хату,

Казок дніпрових золоті мости,

Тебе, маленьку, рідну, сивувату,

Дано навіки в серці пронести.

Мати - це символ чистоти та любові, а образ рушника у вірші - символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом автор говорить про матусю: «рідна мати моя», «твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої». Образ матері в «Пісні про рушник» набуває узагальненого значення. З глибинних джерел народнопісенної творчості черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Коли слухаєш пісню, створену на ці слова, аж сльози навертаються на очі від ніжності і зворушення.

В материнських очах - тривога і смуток, сподівання на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Мати розлучається з сином і дуже сумує, але вірить у щасливе майбутнє своєї дитини: і запорукою щастя є «рушник вишиваний», який завжди оберігатиме від будь-якого лиха.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Вишиваний рушник здавна сприймався українцями як один із оберегів родинного життя, він символізував долю, життєву стежку. Дівчата дбають про них, готують до весілля, щоб подружнє життя було щасливим. А при одруженні в найурочистішу хвилину молодята стають саме на рушник - запоруку вірності та любові.

«Пісня про рушник» стала справжньою перлиною в українській поезії двадцятого століття. Вона і в майбутньому пробуджуватиме в наступних поколінь найсвітліші почування.

Хотілося б нагадати прекрасні слова Олеся Гончара про поета: «Він полишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень… Вогнистий син України, улюбленець народу… співець життя, молодості, любові - такий він для нас, незабутній Андрій Малишко».

Варіант 2

Мати! Хіба є у світі щось прекрасніше, чистіше, святіше? Мати не лише дарує життя, вона віддає дитині всю свою душу, напуває разом із молоком любов’ю до Батьківщини, до людей. Образу матері присвяти свої твори не один митець. Чарівна у своїй святості, постає вона з картин Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Святою Марією малює матір у своїх творах Тарас Шевченко. Образ матері, доброї, цедрої на любов і ласку, постає перед нами з творів Олександра Довженка, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Андрія Малишка….

Андрій Малишко відомий читачу як співець рідної природи, прекрасних почуттів. Але найбільше враження, як на мене, справляють його вірші, присвячені матері: «Пісня», «Не стій, мати, та й коло хати», «Мати», «Балада», «Яблуні» тощо. Найбільш відомим віршем Малишка про матір є «Пісня про рушник», який по праву можна назвати гімном материнству. Цей величний твір увійшов у збірку «Серце моєї матері».

Малишкова поезія є своєрідною сповіддю ліричного героя, що чине з його серця. Автор, згадуючи найріднішу в світі людину, дарує їй ніжні слова: «рідна мати моя», «твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої». У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які «ночей недоспали», вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у «поля край села». Проводжаючи «на зорі» сина у «дорогу далеку», мати, за традицією, «на щастя, на долю» дає йому найцінніший подарунок — «рушник вишиваний». Рушник з народження супроводжує людину: дівчата цбають про рушники, щоб подружнє життя було щасливим, молодята стають на рушник — знак вірності та кохання, мати вимережує своїй дитині долю…

Даючи синові рушник, мати бажає йому добра в незнайомому краї, це побажання передано дуже тонко і поетично:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї…

Вишиваний рушник оберігає в дорозі, допомагає не втратити зв’язок з рідною домівкою. Герой сподівається простелити рушник — свою долю — «в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров».

Вся поезія пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний її рядок випромінює доброту й любов.

Кожен митець мріє про безсмертя для своїх творів. «Пісня про рушник» Андрія Малишка живе у людських серцях вже кілька десятиліть, а буде жити ще більше. Бо все, що йде від серця, все чисте і. щире, стає близьким кожному. Платон Майборода відчув душею музику цієї поезії і поклав її на ноти. Пісня «•тала народною, вона викликає у людей найкращі почуття, бажан ил обійняти весь світ і до землі вклонитися найдорожчій людині — рідній матусі.

Варіант 3

Пісня супроводжує людину все життя, в ній і сум, і радощі, невдачі й успіхи. У своїй пісенній ліриці Андрій Малишко відобразив щирі людські почуття, тому немає такої людини, яка б залишилась байдужою до його чудових пісень. Пісням Малишка притаманні краса образів, мудра простота, щирість, глибина інтимних почуттів, чаруючі картини рідної природи.

Не дивно, що багато пісень поета стали дійсно народними і були покладені на музику. На вірші А. Малишка творили музику Л. Ревуцький, М. Вериківський, П. Козицький, Ю. Мейтус. Найвідоміші твори — це, звичайно, «Київський вальс», «Стежина», «Пісня про рушник».

Ліричні пісні А. Малишка — це гімн коханню, красі людських cердець і людських взаємин. Багато хто любить «Пісню про рушник». Цей вірш — апофеоз чистого синівського почуття до матері. Письменник передав її духовну красу і безмежну любов, яка розкривається у турботі про сина:

…ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Любов світиться в кожній рисочці рідного материного обличчя, яке змальовано простими, але виразними словами: «ласкава усмішка»,. «засмучені очі хороші, блакитні твої.. » Небагато у світовій літературі пісень, де так щиро і любовно возвеличено матір.

«Пісня про рушник» — гідний пам’ятник матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні.

У більшості пісень А. Малишка оспівується Найсвітліше почуття — кохання. Ось ніжна і лірична пісня «Ранки солов’їні» У ній мова йде про почуття, яке ніколи не забувається і сниться ночами. Про свою кохану мріє і герой пісні «Ми підем, де трави похилі» Якими ніжними словами він звертається до неї, порівнюючи з «золотою веселкою!» Тільки людина, яка відчуває музику серцем, яка роминтично сприймає оточуючий світ, могла так щиро передати почуття закоханих. Пісні Малишка про кохання — це маленькі Ліричні сповіді люблячого серця, це відчуття гармонії зі світом, це Судові слова про справжнє кохання

Пісня під назвою «Стежина» — останній твір А. Малишка. Про що хотів нам сказати поет, який свій життєвий досвід намагався Цредати? Він закликає не кидатись у далекі світи, шукаючи примарне щпстя, а пропонує озирнутися назад, згадати своє дитинство, рідний дім. Тому стежина, якою бігав у дитинстві поет, асоціюється в нього її домівкою, викликає теплі почуття.

Чому, сказати, сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю,

Одним одна біля воріт.

Своєю нелегкою життєвою стежиною пройшов А. Малишко, дaруючи людям пісні, намагаючись донести до нас важливі думки про доброту і милосердя, яких завжди так не вистачає у людських плмсминах. Його пісні залишатимуться з нами, бо вони про вічіїе: про матір, щире кохання, долю людини.

Варіант 4

Вірш «Рідна мати моя» став своєрідною творчою візитною карткою Андрія Малишка. Твір давно сприймається як народна пісня, і далеко не кожен, хто співає її, пам’ятає про автора. Чому ж настільки органічно була сприйнята народом ця поезія? Я думаю, тому що висловлює в ній автор найглибші переживання кожної людини.

Хіба не кожен з нас може згадати, як у дитинстві мати відкривала нам цей великий і прекрасний світ, дарувала нам його у своїй любові? Так само, як мати в поезії Малишка:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І так само кожного з нас у свій час виряджатиме мати у далеку путь — у життя. І кожному мати дасть пораду й напуття, кожного навчить розуміти найголовніші у світі закони. У вірші Андрія Малишка символом неперервної материнської любові, символом і її і мудрості, якої мати навчає своїх дітей, стає рушник, на якому відобразився, здається, весь світ:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

Від матері дитина вчиться найголовнішої мудрості — мудрості людських стосунків, любові до життя, вірності найближчим людям. І беручи від матері рушник, ліричний герой твору бере від неї частку її серця, немов оберіг на все життя:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Рушик завжди нагадує синові про незримий захист матері, про дитинство, про її теплі руки, проте, що життя тримається на матерях.

Загалом образ матері — один з ключових у творчості Андрія Малишка. Ще в ранній його поезії віднаходимо вірш «Материнська», в якому є такі рядки:

Бувало, мати, ївга Базилиха —

До неї й досі спогадом лечу, —

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.

Читач відчуває спорідненість внутрішнього настрою цього вірша із попереднім. Так само мати в ньому — берегиня роду, носій національної культури, втілення вікової мудрості, яка всю свою душу переливає в пісню. Мати — це «синя птиця», «стара голубка», джерело чистоти й душевної краси цілого людства.

А в збірці «Листи Опанаса Байди», написаній 1940 року, читаємо шиї слова:

Мати моя, опада сніжок,

Килимом стеле путь,

Хай не завіє твоїх стежок,

Що синові в серце йдуть.

У листі до матері син виливає свою тугу до неї, далекої, і відчуває, що її заповіти і її материнська любов ведуть його по стежках життя.

У циклі «Україно моя!» образ матері зболений, бо вона разом зі своїми синами переживає страхітливі роки війни, лихоліття, вона втрачає дорогих дітей. І, кличучи трьох своїх синів, не чує вона відповіді ні від кого з них. І в ці роки всенародного горя мати стає символом незнищенності роду людського:

Ти у сонця спитай. Бачиш, сонце звелося над полем,

І зникають сніги, і на бурю гудуть дерева,

Щоб синам дати звістку, хлоп’ятам твоїм

Смаглочолим,

Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива!

Матері все своє життя присвячують дітям. Так, Жінка у вірші «Мати» виглядає свого сина край дороги:

— А мій Іванко з вами йде?..

— А мій Іванко тут між вас?..

— А мій Іванко не відстав?..

Змальовуючи глибокий і прекрасний образ матері, поет звертається до кожного з нас, навчаючи любити цю найближчу людину, цінувати той досвід, який вона передає своїй дитині.

Творчість Андрія Малишка звернена до глибинних витоків народної душі, заснована на фольклорних образах, мудрій любові народній до жінки-матері, до Батьківщини.

Варіант 5

Протягом багатьох століть формувалися й стверджувалися у житті українців традиції та звичаї. У кожному з них відбивалися людські почуття, взаємини, народна мудрість і духовна культура. З національними звичаями пов’язані й окремі предмети, що набули важливого символічного значення. Гадаю, що найголовнішим предметом для українського народу здавна був рушник. Він і святиня, й оберіг, оспіваний у піснях, і прикраса селянської хати, і скатертина на столі.

Скільки переказів існує про рушники! І майже в кожному ці, здавалося, прості речі наповнювалися особливим особистим змістом. Коли приходили дорогі гості, то рушник ставав символом гостинності і доброзичливості. Саме на вишитому рушнику подавали хліб-сіль, запрошуючи до хати. Від час весілля він відігравав іншу роль — був запорукою щасливого сімейного життя, охоронцем кохання й вірності. Нарешті, з рушниками проводжали в останню путь.

Як бачимо, на всіх етапах людського життя українців супроводжував рушник.

Тож хіба треба дивуватися, що поет Андрій Малишко порівняв його з долею людини — від самого народження й до смерті. На ньому вишиті візерунки, в яких і «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї». Це вже символ рідної землі, яка назавжди буде в пам’яті. А ще на рушничкові оживе найрідніше: «І дитинство, й розлука, і вірна любов» матері до своєї дитини.

Існує прислів’я: «Хата без рушника, що сім’я без дітей». Так і було в українських селах. Шкода, що сучасники не завжди пам’ятають нашу споконвічну традицію — шанувати й цінувати рушник, вишитий червоними і чорними нитками.