Українська література - шкільні твори - 2026

Історія життя Ганни Розсохи (за оповіданням Юрія Мушкетика «Суд»)

Всі публікації щодо:
Мушкетик Юрій

Варіант 1

Юрій Мушкетик в оповіданні «Суд» зображує трагічну долю селянки, яку злидні та кривди супроводжували майже все життя.

Змалку їй довелося випити гірку чашу сирітства, бо батько її загинув в імперіалістичну війну, а мати бідувала з малими дітьми.

Нестатки змусили її, юну дівчину, вийти заміж за вдівця з двома дітьми. Вперше в житті на чоловіковому обійсті відчула себе господинею, тішилися сімейним затишком, дітьми, достатком. Але її нелегке щастя було коротким. Усе, що добувалося тяжкою працею, довелося віддати в колгосп.

Невимовно страждає Ганна, не в змозі нагодувати своїх дітей у страшні роки голодомору 1932 — 1933. Від голоду померла її падчерка.

Тільки-но почало налагоджуватися життя після голодомору, люди дихнули вільніше, підвели пониклі голови від землі і знову відчули, на якій прекрасній землі вони живуть, як прийшло нове лихо — почалася війна.

Вона забрала від Ганни чоловіка і всіх її синів. Почалася чорна смуга в Ганниному житті. Тяжка виснажлива робота, яку виконували тепер жінки за себе і за чоловіків, що пішли на фронт, зносилася Ганною звично, допомагала думка, що вона працює «для фронту, для перемоги». І хоч до неї приходили похоронки спершу на пасинка, потім на чоловіка й сина, вона не вірила в їхню загибель і не переставала, як кожна жінка і мати, чекати.

Жила, як і раніше, роботою, клопотами, чеканням, тільки перестала співати.

Тяжко кривдило Ганну сільське начальство.

Єдине багатство, що було у Ганни в ті часи, — це її корова. Вона її доглядала й берегла, бо вірила, що, незважаючи на похоронки, її чоловік і сини повернуться додому, і корова допоможе їм вижити у тяжкі безхлібні часи. Але корову несправедливо забрали.

Хоч як гірко Ганна побивалася за коровою, скоро обм’якла серцем, бо подумала, що може, хоч один шматочок того м’яса з її корови дійде до її чоловіка або когось із синів.

Удруге Ганну скривдили, коли примусили її підписатися на документі про позику. Виявилося, що вона мала сплатити не триста карбованців, у чому жінка розписувалася, а тисячу триста. Щоб сплатити цю позику, довелося продати синів костюм, який вона так берегла, вірячи в синове повернення. Поступово у Ганни вбивали віру й надію в добро, справедливість і можливість щастя.

Історія з підсвинком, якого Ганна годувала, щоб було чим зустріти рідних з фронту, остаточно підкосила Ганну, надломила жінку. Її знову скривдили, обдурили, забравши підсвинка за податки, від яких вона була звільнена за законом як солдатська дружина і солдатська мати. Ганна впала в розпач і тужила, звичайно ж, не за поросям. Для неї це була ніби якась мітка, чорний знак, що сподівання її марні, ні для кого їй старатися, ні для кого жити.

Останньою надією, останньою втіхою була для Ганни обіцянка сина Григорія, який єдиний з усіх, хоч і хворий, повернувся до матері після війни, забрати її до міста, але й ця надія розтанула остаточно — син і сам бідував у місті.

Ще більше підірвали сили та здоров’я Ганни плітки і наклепи про Грицька, що він зрадник.

Не було бажання жити, не стало сил працювати. Ганну викликають до суду. Її, яка все життя тяжко, не покладаючи рук, працювала на колгосп, на державу, судять за неробство, за ледарство! Такого сорому, кривди й образи Ганна вже не змогла винести — вона помирає.

Насправді суд виніс вирок не жінці-трудівниці, а соціальній системі, жорстокій владі та безглуздим законам. Тим, які, маючи владу, лицемірно виголошували гучні гасла про права народу на щасливе, достойне життя, а насправді всіляко обмежували ці права, наживаючись за рахунок народної праці. Вся історія життя Ганни — це насправді історія життя українського селянства у XX столітті.

Варіант 2

В оповіданні «Суд» Ю. Мушкетик зобразив трагічну долю селянки Ганни, яку майже усе життя супроводжували кривди та злидні.

Ще змалку їй судилося стати сиротою. Її батько загинув під час Першої світової війни, а мати до кінця днів бідувала з маленькими дітьми. Нестатки змусили Ганну вийти заміж за нелюба — вдівця з двома дітьми. Але з чоловіком їй пощастило, і вперше за все життя вона відчула себе справжньою господинею. Та недовго вдалося Ганні тішитися достатком, дітьми і сімейним затишком. В часи колективізації усе, що було нажито тяжкою працею, було віддане в колгосп.

А далі Голодомор, під час якого невимовно страждала і жінка, і її діти, під час якого померла падчерка Ганни. І тільки-но життя почало налагоджуватися, тільки-но люди підняли голови від землі і відчули, в якому прекрасному краї вони живуть, прийшло не менш страшніше лихо — Велика Вітчизняна війна.

На війну пішли усі її сини і чоловік, а у Ганни почалася ще одна чорна смуга. Виснажлива робота, яку тепер замість чоловіків доводилося виконувати жінкам, була для Ганни звичною, до того ж, «допомагала думка, що вона працює для фронту, для перемоги». Хоча і отримала Ганна похоронки спочатку на пасинка, потім на чоловіка, а потім і на їхнього сина, Ганна не вірила, що вони загинули, і не переставала, як кожна мати і жінка, чекати своїх чоловіків.

Ганна залишилася одна, захистити її було нікому. Перший раз скривдило жінку начальство. Єдине багатство, яке залишилося у Ганни під час війни, — це корова. Вона доглядала за нею, немов за дитиною, бо сподівалася, що попри похоронки, її чоловік та діти повернуться і корова допоможе вижити родині у скрутні повоєнні часи. Але годувальницю несправедливо забрали.

Ще раз скривдили Ганну, коли обманом примусили підписати документи на позику, причому сплатити їй довелося не триста карбованців, як обіцяли, а тисяча триста. Забрали у Ганни і підсвинка, якого та вигодовувала, щоб хоч чимось зустріти з фронту рідних. Це остаточно зломило жінку, бо її знову обдурили і скривдили.

Єдиним з родини Ганни, хто повернувся з війни, став її син Григорій. Він став для неї останньою надією і пообіцяв забрати до себе. Та Григорій і сам бідував, та ще й подейкували, що він зрадник.

У Ганни не було бажання не то що працювати, а й жити. І хоча усе життя вона, не покладаючи рук, працювала на колгосп і на державу, її засудили за ледарство і неробство. Але кожному зрозуміло, що суд виніс вирок не героїні оповідання, а безглуздим законам, жорстокій владі і соціальній системі, вирок тим, хто виголошував гучні гасла про права людей на гідне і щасливе життя, а між тим обмежував ці права і наживався за рахунок праці селян.