Українська література - шкільні твори - 2024

Ярослав Мудрий - прообраз сучасних диктаторів (за однойменним твором І. Кочерги)

Всі публікації щодо:
Кочерга Іван

Ми немало знаємо про давні часи. Розповідають про них і стародавні літописи, і мудрі науки — історія, археологія. Та, мабуть, найповніше донести дух тих предковічних часів, оживити наші знання може тільки мистецтво з його могутньою зброєю — художнім образом, втіленим у слові чи сонячних барвах, у ніжній музиці чи одухотвореному камені.

Ярослав Мудрий… Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий войовник і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — «Руської правди» і князь, гцо залізною рукою скарав в усобній боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий…

Туди, в ті далекі сиві віки, полинув думкою і поетичною уявою Іван Кочерга. Постать мудрого князя, певно, і зацікавила його тим, що була непростою, величною й суперечливою.

У передмові до твору Кочерга писав: «Щодо самого Ярослава, центрального образу драматичної поеми, то в змалюванні його треба було прагнути не тільки історичної та художньої правди, але й якогось філософського узагальнення, якогось свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру».

Справді, в особі історичного Ярослава поєднувалося чимало рис, які були дуже несхожі між собою: честолюбство і щира любов до культури й освіти, великодушність і лукавство, лицарська відвага і лякливість. Він був щедрим і скупим, невдячним за зроблені йому послуги, мав характер запальної, експресивної, енергійної людини. Це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в своїх чеснотах, і в своїх пороках. Але образ князя написаний загалом у реалістичному плані з яскраво вираженим замилуванням автора цією винятковою феноменальною особистістю. Наділений багатьма позитивними рисами характеру, Ярослав постає як великий громадянин і воїн, видатний державний діяч. Помисли, думки й дії Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрати під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу. Мріяв він також «вбрати» свою державу, просвітити її, прикрасити чудовими храмами, будівлями. Для цього привозив «іскусних» майстрів з-поміж греків, учив своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам князь «книгам прилежа почитая часто в день и в нощи».

Ярослав мріє про мир, спокій, про щастя будувати — а життя владно ламає його наміри і примушує братися за меч. «Раніш закон, а потім благодать», — виголошує він. Спочатку треба зміцнити державу. І князь веде полки проти чюді, проти печенігів. А вже зійшовши — хоч на недовгий час — з бойового сідла, береться будувати храми.

«Раніш закон, а потім благодать»… і творець «Руської правди» вважає, що задля закону можна поступитися «благодаттю» — правом на життя і щастя «маленької людини».

Драматична поема «Ярослав Мудрий» була написана 1944 року, коли ще тривала війна з гітлерівською Німеччиною. Це були страшні роки політичних та збройних сутичок, коли дві ідеології, дві держави боролися між собою, на чолі яких стояли дві неординарні особистості, сильні й жорстокі, два диктатори — Сталін і Гітлер. Зображуючи епоху Ярослава Мудрого, митець, безперечно, не ставив собі за мету показати князя Ярослава як диктатора, але зобразив його так, що думаючий читач надзвичайно легко може провести паралель між Київською Руссю і сучасністю, між Ярославом і сучасними диктаторами.

Жоден із диктаторів не прийшов до влади без допомоги своїх однодумців, прибічників. І саме вони, його вірні соратники, ставали першими жертвами тирана. Ярослав, який «кривдою і смертю платив всім за службу і труди», наказує жорстко розправитись із воєводою Коснятином, який зробив йому стільки послуг: п’ять разів піднімав Новгород на допомогу Києву. Крім того, став звільняти Русь від норманських лицарів — варягів, що захищали Русь і князя від ворогів. Те ж саме зробив і «батько всіх народів» Сталін, прийпіовпіи до влади, — знищив усіх своїх товарипіів по партії. Ярослав виявляв усі ознаки диктатора, який не терпить ніяких заперечень своїм вчинкам і діям. Для досягнення своєї мети він переступає через будь-кого, не рахуючись ні з чиєю думкою. Заради того, щоб здобути собі вірних союзників, він навіть рідних дочок видає заміж силоміць за європейських королів. Не може він порозумітися і з власною дружиною.

А Сталін? Усі, хто хоч трохи опирався його вчинкам, хто намагався сказати слово правди, були або розстріляні, або відправлені у північні табори. Дружина вождя — Надія Аллілуєва — доведена до відчаю, покінчила життя самогубством, один із синів загинув у фапіистській неволі.

Обидва диктатори, об’єднуючи країну, боролися не липіе із зовніпініми ворогами, а й з власним народом.

Іван Кочерга, захоплюючись образом Ярослава Мудрого, підкреслює, що та жорстокість, яка була властива Ярославу, була потрібною в ім’я створення могутньої держави, що заради цього можна було творити неправий суд над тими, хто «порупіив спокій на Русі». Адже князь чинив це не для власної користі, а в ім’я блага народу, батьківщини.

Йосип Сталін теж створив «великий могучий Советский Союз» ціною життя мільйонів людей. Та чи довго він проіснував? І чи варто було будувати його на кістках і крові співвітчизників.

Та, на жаль, диктатори не обтяжують свій мозок такими питаннями. Для них головне — безмежна влада, яка замінює їм усе: честь, совість, кохання, теплі родинні стосунки, їм навіть байдуже, яку вони після себе залишать пам’ять.