Українська література - шкільні твори - 2026

Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

Нечуй-Левицький посідає особливе місце серед творців української класичної прози. Він — майстер великих епічних творів, вдумливий спостерігач народного життя. В художніх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли і фабрики. Це справжня енциклопедія народного соціального побуту, що постає в описах, у людських характерах.

У повісті "Кайдашева сім’я" показано розшарування селянства, розпад патріархальної сім’ї після реформи 1861 року. Нечуй-Левицький викрив причини непорозуміння і сварок у сім’ї Кайдаша. На конкретних прикладах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення. Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад. Ці люди нічого не бачать у житті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається на клаптику землі, на тинові, на груші…

У "Кайдашевій сім’ї" багато яскравих виразних діалогів, у яких виявляються з одного боку — ліризм і природний гумор українських селян, а з іншого — обмеженість їх світогляду, забобонність і примітивізм понять, що зростають на грунті дрібновласницької психології.

Перед нами, ніби живі, проходять образи: старий Кайдаш, з його забобонами і схильністю до чарки, і чванлива Кайдашиха, незграбний і суворий Карпо, горда і брехлива Мотря, тиха Меланка і жвавий Лаврін.

Карпо жорстокий, черствий. Ці риси були помічені у волості, його обрали за десяцького. З цього приводу громада жартувала: "Карпо — чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий сіпака…"

Дружину він хоче мати таку, щоб була "робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як муха в спасівку". Дрібновласницька позиція, егоїзм, що панували у сім’ї, притупили в людях родинні почуття. В гніві Карпо кричить: "Не лізь, бо задушу, іродова душа!" "Карпо затрусив матір так, що легенький хлів увесь затрусився".

Лаврін — такий же дрібний власник, егоїст.

І смішно, і сумно читати "Кайдашеву сім’ю".

Мова балакучого Лавріна сповнена жартівливих слів, дотепних виразів, поступово змінюється, стає брутальною і сварливою. Ось він загрожує бабі Палажці: "Як не знайду Мелашку, то я вас, бабо, вб’ю або повішу"

Кайдашиха теж сварлива, егоїстична, зла, заздрісна. Вона була заводієм усіх сварок в сім’ї, всієї колотнечі. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано моральний занепад людини в умовах безпросвітної темряви і ворожнечі.

Мотря поспіль перетворюється на сварливу і жорстоку людину, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед ким. За це від свекрухи вона дістала прізвище "бендерська чума". Не сімейне щастя може зрости в таких умовах, а зло і прагнення якнайбільше увірвати собі, навіть ціною кривди близьких і рідних людей.

Мелашка у порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Але поступово вона переймає їхні звички, грубість, що панували в сім’ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка відповідає: "Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш. У тебе до того розуму та хисту нема". На образі Мелашки ще яскравіше, ніж на інших персонажах, бачимо, що тяжкі умови життя перетворюють їх на егоїстів.

Варіант 2

Сьогоднішній день вимагає від молодого покоління обізнаності у багатьох сімейних засадах. Саме література вдовольнить потребу засобами мистецтва слова виховувати майбутніх чоловіків і дружин, зятів і невісток. У центрі художнього твору має стояти духовний світ людини, сповідувані нею норми моралі.

Саме ці питання порушував ще в кінці XIX ст. І. С. Нечуй-Левицький. Згадуючи про свою роботу над повістю «Кайдашева сім’я», автор писав, що в Україні часто трапляються сім’ї, в котрих постійними є лайки та сварки. Життя в таких родинах стає пеклом.

Причин цьому дуже багато: це і скасування кріпацтва у 1861 році, бо психологія селян була спрямована на те, що про все думав пан або управитель; і «не підготовленість» людей до громадського життя, яке їм було байдужим; і стереотипне ставлення свекрухи до невістки як до «свіжої робочої сили»; і боротьба за власність, особливо за землю, бо вже не могли різні покоління вжитися під однією стріхою.

Герої повісті живуть не бідно, в них не трапилося ніякого нещастя, вони всі здорові. Чому ж родина не живе мирно? Чому виникають сварки, а потім навіть баталії, які тривають між сім’ями місяцями? Ці питання актуальні будуть завжди, поки буде існувати суспільство з його соціальними питаннями.

Давайте простежимо, як у повісті поступово розвивається конфлікт, хто ж більше винен — старше покоління чи молодше.

Голова сім’ї — Омелько Кайдаш на все життя залишився затурканим, забобонним. Він говорив, що «коли у святу п’ятницю поститись, то не втопишся», з цього забобону сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у них, бо любить «заглядати у чарку». У селі споконвіку слово батька було законом, але не в Кайдашів. Отже, старий Кайдаш не навчив своїх синів ні пошани, ні працелюбності, ні щедрості. А з чого йому було їх навчити, коли він родину проміняв на шинок? У його мові часто трапляються грубі, навіть лайливі слова. А як же віра в Бога? Людина богобоязлива має бути щирою й порядною в усьому — навіть у мові. А що ми чуємо: «Брешеш! Я не пропивав грошей! Осьдечки гроші, та тобі не дам. Дулю візьмеш, а не гроші!» Отакими словами Омелько звертається до дружини, повернувшись із шинку додому. За що поважати такого батька? З якого великого горя він п’є майже щодня?

Можна сказати, що поступово боротьба за власність притупила родинні почуття. Ця боротьба вже доходить до того, що в гніві Карно під час однієї суперечки, хапаючи батька за петельки, кричить: «Не лізь, бо задушу, іродова душа!»

А як же до цього ставиться Кайдашиха? Та ніяк! їй вже остогид власний чоловік-п’яниця, який допивається до «чортиків у голові». Вона спочатку стає на бік синів, тому що вони боронять її від бешкетника Омелька. Але поступово ситуація змінюється. Сини почали зневажати і матір. Хоча вона їх дуже любила, пишалась ними, але була сварлива і деспотична. А такою Марусю Кайдашиху зробила панщина. Замолоду вона довго служила у панів і набралася від них, з одного боку, облесливості «дуже солодкої, аж нудної», а з другого — зверхності, пихи та грубості. А чи це було потрібно дітям від матері? Мабуть, любила вона їх теж по-своєму. Бо виросли сини схожими на неї. Навіть Лаврін — добрий і лагідний, якого «хоч у пазуху сховай», стає зневажливим і жорстоким. Йому байдуже, коли Карно, довідавшись, що мати закрила його коня у своєму хліві, бачить, як той хапає її за плечі і кричить: «Нате, їжте мене, або я вас з’їм».

У присутності всієї родини Карно погнався за матір’ю з дрючком. А коли вона вскочила у ставок, то він у воду не поліз. «Не так шкода мені матері, як чобіт!» — гукнув він на березі. Постає питання: чи принесе такий син склянку води своїй матері, миску каші чи борщу? Мабуть, що ні! А навіщо? Бо сини вже сплять і бачать (особливо Лаврін), коли старі помруть! «Ваша частка — моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра», — каже він батькові. Молоде покоління Кайдашів хоче загарбати скоріше все собі і по-своєму господарювати.

От що зробили постійні сварки у родині. Здавалось би, Кайдашиха мала своїм прикладом порядної жінки-матері згуртовувати родину. Бо все залежить від господині, як вона захоче — так і буде!

Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків. Називає їх «зміюками», «вовченятами». А в народі кажуть, що онуки дорожчі, миліші від дітей. А хіба діти винні, що дорослі не виховані? Саме на прикладі образу старої Кайдашихи І. С. Нечуй- Левицький показав, як морально занепадає людина в умовах безпросвітної темряви і ворожнечі. В таких умовах ніколи не розквітне сімейне щастя.

Тому, читаючи цей твір, сьогодні треба доходити висновків і майбутнім свекрухам, і розумним сватам, як виховувати своїх дітей, щоб були задоволені всі.