Українська література - шкільні твори - 2024

Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

Головними героями повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» стала родина звичайних українських селян: батьки Омелько та Маруся Кайдаші, їхні сини Карпо та Лаврін, а також невістки Мотря та Мелашка. Саме у цих образах письменник втілив найбільш характерні риси тогочасного селянства і на прикладі їхнього життя показав проблеми селянства та негативний вплив приватної власності на характери людей.

Голова родини — Омелько Кайдаш. Колись він був чуйною, доброю та працьовитою людиною, постійно щось робив і не міг всидіти на місці. Але важка праця на панщині підкосили його сили, а поведінка синів та їхнє ставлення стали причиною того, що Омелько все частіше та частіше став заглядати до чарки. Він бачив байдужість до власної землі одного сина і занадто велику зацікавленість до майбутнього спадку іншого.

Дружина Омелька — Маруся Кайдашиха. Колись вона була доброю, чуйною і спокійною людиною. З часом праця панською покоївкою, спостереження за життям панів, власна земля та прагнення збільшити земельний наділ зіпсували її характер. Вона «набралась трохи панства», стала сварливою та бездушною, полюбила вихвалятися і ставилася до людей, бідніших за себе, з презирством та погордою. Усе це було причиною частих розладів сварок і навіть бійок у родині Кайдашів. Єдине, що залишилося позитивним у Марусі — це працьовитість, вміння дбати про власне господарство, любов до своїх дітей і онуків.

Старший син Карпо був мовчазний, сердитий, неласкавий і грубий. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». А ось молодший син Лаврін був веселим, дотепним і жартівливим хлопцем, мав ліричну душу, шанував людей, бачив у всьому тільки добре і хороше. Але врешті-решт і на нього негативно вплили погані стосунки в родині: він став справжнім егоїстом.

Найбільш привабливим образом у родині Кайдашів була Мотря — дружина Карпа. Хоча дівчина виросла у заможній родині, вона ніколи цим на похвалялася і була доброю та чуйною. Вийшовши заміж, вона поринула у важкі будні Кайдашевої сім’ї. Свекруха переклала на неї майже всю роботу по хаті. А щоденна гризня з Марусею та Мелашкою зробила Мотрю сварливою жінкою, злість якої не мала меж: під час однієї зі сварок вона навіть око свекрусі виколола, та ще й раділа цьому.

Мелашка — жінка Лавріна. Вона була чутливою, лагідною, спокійною, тихою та щирою дівчиною, яка тяжко переживала негаразди в родині. Та поступово і вона втягнулася у повсякденні сварки. Загалом, склалося так, що кожний із членів родині Кайдашів були індивідуалістами, які жили виключно власними егоїстичними інтересами. Можливо саме в цьому крилися проблеми цієї селянської сім’ї, можливо, саме в цьому крилися проблеми усього українського селянства, яке понад усе ставило особисту власність і володіння землею.

Варіант 2

Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі. У повісті «Кайдашева сім’я» автор так майстерно створив своїх персонажів, що вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.

Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «…наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім’ю. «Він був добрий стельмах… і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п’яницю.

Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них пиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини… Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала…» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою.

Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім’ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність.

Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й. ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім’ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».

Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «…трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім’ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.

Зовсім не така жінка лагідного Лавріна, Мелашка. Крім вроди, а була вона «рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина», — Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: «Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень». Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім’ї Кайдашів.

Присутні в повісті й такі кумедні персонажі, як баба Палажка Солов’їха і баба Параска Гріщиха. От вже з кого можна посміятись! Як собаки гризлися вони між собою і з усіма сусідами. Ідучи до Києва, щоб їсти там, за звичаєм, свою двадцять першу паску, баба Палажка заходила до тих молодиць, з котрими вона лаялась, щоб попрощатися, «але як вона лаялась з цілим селом, то для неї довелося сливе не минати ні одної хати».

Отакі люди сходять зі сторінок повісті: колоритні, типові й по-своєму оригінальні, вони так майстерно змальовані, що, незважаючи на декотрі негативні риси, їхні образи западають у душу, залишаючи там теплі почуття.