Українська література - шкільні твори - 2026

Зображення українського побуту та звичаїв у повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

В творі Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» правдиво висвітлено український побут та звичаї. Завдяки автору ми й сьогодні можемо уявити, яким було життя селян після скасування кріпацтва — коли нарешті люди скинули з себе жахливе ярмо і стали працювати на самих себе. Важливим пріоритетом стає земля. Тому за кожен її клаптик люди боролися навіть з ріднею. Селяни стали вільні від кріпацтва, але багато хто потрапив у полон своїх егоїстичних поривань. Де тільки й взялися злість, почуття наживи, що призводили до сварок та бійок. Письменник вболівав за свій народ, тому яскраво і душевно змальовував гарні звичаї українського селянства, його побут, але не приховував також проблем.

Звичним для чоловіків було порання біля худоби, майстрування у вільну хвилину. Завдання жінки — приготування їжі, прибирання оселі, лагодження одежі, прання, ткання та багато чого іншого. Діти змалку також долучалися до посильної для них роботи. Байдикувати в селі означало жити в злиднях. Та окрім праці українці вже мали змогу й відпочити. Дівчата та хлопці збиралися на вечорниці, дорослі також влаштовували посиденьки. У свята традиційно кожен вдягав найкраще, що в нього було.

За давнім українським звичаєм кожна дівка на виданні повинна була мати свою скриню з приданим, сама вишити рушник. Розмір скрині часто впливав на кількість бажаючих свататися. Так у повісті стара Кайдашиха раділа багатій скрині Мотрі і була розчарована мізерним приданим Мелашки.

Автор детально зображує старовинні українські обряди: розглядини, сватання і самі весілля. Було прийнято запрошувати гостей до столу тричі, а чарку горілки треба було неодмінно випити до дна, щоб не залишити на сльози молодим.

Селяни з особливою любов’ю дбали про плодові дерева. Недарма Україна завжди славилася своїми вишневими садами. Гордістю людей була й ошатна хата. Згадаємо, як Мотря старанно вимальовувала півників, прибирала оселю.

Велику увагу приділяв письменник мові персонажів. Вона яскрава, здобрена народними прислів’ями. Гарною традицією є й українська пісня. Без неї працювати було важко, а розважатися сумно. Кожен обряд мав свою пісню. Повість наповнена гарною українською музикою.

Поряд з такими гарними звичаями автор висвітлює й проблеми селянства того часу. Користуючись засобами сатири він викриває людську обмеженість, жагу до збагачення, знецінення моралі. Центром усього для багатьох селян стає земля. Й це зрозуміло, адже вона їх годує. Але надмірна жадібність призводила до трагічних результатів. Прикладом стає родина Кайдашів. Вони роботящі і незлобливі за природою люди, але деградують внаслідок численних сварок. Ми бачимо проблему непорозуміння між дітьми та батьками, неповагу один до одного. Кайдаша висміюють рідні діти, Карпо від люті навіть на матір намагається підняти руку, невістки та свекруха постійно лаються. Все це призводить до роз’єднання родини. В кінці повісті рідні люди ладні загризти один одного за клаптик землі. Навіть поетичні душею Лаврін та Мелашка черствіють під впливом інших.

Іван Нечуй-Левицький на прикладі однієї родини показав проблему всього українського пореформеного селянства. Він з болем помічав, як такий добрий народ втрачав свої моральні цінності. Але автор вірив, що відродження можливе.

Варіант 2

Хоч минуло більше століття, але ім’я видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького не забуто. Та й як можна забути, коли його твори й досі приносять читачам насолоду, розповідаючи про кохання та ненависть, ворожнечу та мир, радість та горе селян! А головне, я ніби опиняюся у самому селі і можу зблизька роздивитися усі звичаї та побут українського народу. Після відміни панщини трохи полегшало селянам, вони стали більше працювати на себе. Але водночас десь взялись злість, заздрість, які породжували постійні сварки та бійки. Це я бачу на прикладі родини Кайдашів, чия ненависть один до одного приводила іноді до трагічних наслідків. Скільки між тим виникає кумедних випадків! І коли Кайдашиха летіла з воза, і коли заходила у бідняцьку хату Довбишів, і коли сварилася з усіма навкруги. А винне в усьому життя, нелегке життя. Чоловіки майстрували у вільний час, поралися біля худоби. Жіноча справа — приготувати їсти, прибрати у хаті, полагодити одежу, випрати білизну, наткати полотна. Це все домашні справи. А як приходить весна, то вдома не всидиш! Селяни весь час у полі, доки не закінчаться киива, доки не вивезено з полей увесь хліб. Навіть у неділю. «Селяни поважають неділю і празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та празник снопи».

Але не тільки роботою живе людина особливо молодь, їй потрібен і відпочинок. А який відпочинок без музики, без танців, без чудового українського вбрання, коли поважно виступають хлопці у високих смушевих шапках та весело дріботять дівчата, граючи чорними очима під вигнутими бровами, вражаючи яскравими стрічками та червоним намистом. Ось що пише автор: «Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом… взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто…»

Кожна дівчина на виданні мала свою скриню, де берегла придане. В залежності від достатків родини були розміри скрині і її склад. Недарма Кайдашиха на розглядинах з радістю дивилася на багату скриню Мотрі і зі зневагою розглядала вбогий «скарб» Мелашки. Адже кожна свекруха хотіла привести собі в хату не тільки добру помічницю, а й багатирську дочку. Чудовою старовиною віє від українських обрядів, українських звичаїв!

Тут і розглядини, і сватання, і весілля, і запрошення до столу, яке повторюється тричі, і пригощання, і навіть чарка горілки, яку потрібно випити до дна, щоб не залишати на сльози. Так і тече за чаркою розмова. А яка мелодійна українська мова, а які чудові приказки, що їх говорять на розглядинах: «Даруй же, боже, нам і нашім дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втіхо, як зозуля садочок…» А коли ж відбувалося весілля, то «чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості». Український народ вмів працювати, вмів і погуляти! Які ж чудові хати у селян: біленькі, підперезані «внизу червоною призьбою», а поряд — садочок. Кожна українська родина дбайливо насаджувала плодові дерева, вирощувала та доглядала їх. Недарма «густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни». Україна славилась своїми вишневими садками та мальовничими хатами. Українці шанували і свою господиню — землю, бо вона годувала їх, дарувала їм свої плоди. Тому і б’ються Кайдаші за землю, за дерева, за господарство, адже це їм потрібно, щоб вижити, щоб прогодувати численну родину.

Селяни вірили в бога, часто ходили до церкви. Старий Кайдаш навіть поститься «дванадцять п’ятниць нарік», хоч це і не заважає йому відвідувати шинок. Трагічно закінчується його пияцтво: втопився він, незважаючи на свій піст у святу п’ятницю, бо з’явилися йому чорти, які й довели до річки. Не допомогла і знахурка Палажка, що виговорювала Кайдашу цю «хворобу». Народ вірив в те, що нашіптуванням можна відвести чортів, повернути здоров’я та кохання. Українське село — це забобонність, але й одночасно свята щира душа і прагнення чистоти, духовності, як наприклад, у Мелашки: «Як не пустите мене (в Київ помолитися), то я, здається, вмру».

Змінюється життя, змінюються й звичаї, змінюється побут українців. Але, я гадаю, залишається вільний український дух, чудовий український одяг, родюча українська земля. І залежатиме тільки від нас, чи житимуть далі традиції українського народу. Ми з вами побували в українському селі, посміялися та й поплакали, дивлячись на життя й побут селян. А зараз спробуємо знайти вихід з їхнього тяжкого становища.

Варіант 3

«Колосальним всеохоплюючим оком України» назвав Івана Нечуя-Левицького Іван Франко. Творчість письменника справді заслуговує на таку високу оцінку. Нечуй-Левицький зумів подати портрет народу з усіма його позитивними і негативними рисами. З одного боку, — великі моральні потенції народу, а з іншого, — змізерніння натури людини, яка перебуває в несприятливих умовах. Пошуки джерел моральної чистоти людини з народного середовища в «розколотому» світі, віра в незнищенність високих ідеалів рухали його перо.

Ще з дитинства майбутній письменник жадібно всотував у себе красу рідного слова, переповнювався враженнями від поетичних народних обрядів. Це дало йому змогу багатобічно змальовувати повсякденне життя своїх героїв, спираючись не лише на власний життєвий досвід, а й на фольклорну традицію, усталені в народі ціннісні уявлення про ті чи інші явища дійсності.

Життя селянської родини у всій сумі гарного й поганого показано в повісті «Кайдашева сім’я». Іноді у сім’ї Кайдашів панує злагода й мир, проте це лише тимчасове та рідкісне явище.

Лише щось надзвичайне, неймовірне може призвести до того, що Кайдаші припиняють свою постійні чвари й суперечки. Вони починають діяти злагоджено лише тоді, коли їхній сім’ї загрожує небезпека чи коли вони отримують спільного ворога. Для цієї сім’ї доброзичливе ставлення до членів родини річ нетипова та нехарактерна, набагато більш звичним є лайка, принижування та жорстокість. Кайдашиха, яка має багато досвіду, і, здавалося б, має бути берегинею роду та домашнього вогнища, використовує свою позицію свекрухи не для того, аби поділитись знаннями, а для того, щоб узурпувати владу над родиною і керувати невістками — Мелашкою і Мотрею.

Як би там не було, герої Івана Нечуя-Левицького не є одностайно позитивними чи негативними, це складні образи. Характерами своїх головних героїв автор мав на меті звернути увагу на те, наскільки важливим є благополуччя родини та сімейний затишок, без якого існування духовних та моральних цінностей просто неможливе.