Українська література - шкільні твори - 2026

Історичні романи І. С. Нечуя-Левицьного — зразки боротьби наших пращурів

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

I. Історична тематика у творчості І. Нечуя-Левицького. (У творчому доробку письменника є низка творів на історичну тематику. Він писав про боротьбу українського козацтва проти іноземних поневолювачів, вивів ряд історичних постатей, показав духовний занепад зрадників народу).

II. Роман «Князь Єремія Вишневецький».

1. Хронікальний підхід письменника до зображуваного. (Автор розповідає про

життя Єремії з дитинства і до останніх років, згадує про родове коріння князя).

2. Суть вдачі князя. (Вишневецький відзначався надзвичайною хоробрістю, вважав себе лицарем, прагнув перемог. На відміну від багатьох магнатів, умів відмовитися від розкошів, пиятики, з презирством ставився до розгульного життя. Але в його характері ще замолоду перемогли користолюбство, егоїзм, зневага до людей).

3. Ганьба для всього роду. (Вишневецький поступово стає чужим для Укра

їни, а потім і її катом. Надзвичайно сміливий у боях, рішучий у здобутті перемоги, кожна з яких страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу. Єремія ганьбить свій рід і не кається: «Він тільки показав жорстокість та дикість своєї вдачі, бо руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда»).

ІІІ. Характеристика епохи Вишневецького. (Події в романі відбуваються напередодні та на початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 1638 року Вишневецький розгромив селянсько-козацьке повстання під керівництвом Остряниці, а наступного року безжально нищив мирне населення. Користуючись військовою перевагою, Єремія став займатися грабіжництвом, встрявав у міжусобиці, відбирав у магнатів і привласнював собі родючі землі, села і навіть міста).

IV. Роман «Гетьман Іван Виговський».

1. Політична ситуація в Україні 1654 — 1664 років. (Письменник показав і мужню позицію київського митрополита Сильвестра Косова, який відмовився присягати Москві, і цинічного боярина Бутурліна, гетьмана Богдана Хмельницького, його гнів з приводу порушення Москвою Переяславської угоди. Нечуй-Левицький нагадує, як запанувала в Україні Москва і, уклавши підступно Віленський трактат, по суті віддавала Україну на поталу Польщі).

2. Постать Івана Виговського. (Виговськнй — освічена людина. Він розпочав

упорядкування українського правопису, склав «Реєстр Війська Запорозького». Він — патріот України, бо хотів вирвати країну з лабетів деспотичної Москви, бажав її просвіти. Проте у романі він постає і марнославцем, і владолюбом).

3. Ідея-пересторога. (Автор показав, скільки лиха принесе народові братовбивча війна, пролиття братньої крові, яка велика руїна може прийти в Україну, скільки хижого може прокинутися в людях).

Варіант 2

Історична проза на українському грунті має давню історію. Її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, літописах, драмах на історичну тему. Така зацікавленість національним минулим була спадковою: вона пов’язана із зародженням нового політико-культурного відродження, що відбилося на становленні нового літературного напряму — характерною рисою якого було звернення до історії. Розвиток історичної науки дав поштовх для відтворення історичного минулого в художній літературі. Найбільше уваги письменники приділяли періодам її історії України, коли вона була незалежною державою. Саме І. С. Нечуй-ЛеницЯ усвідомлював, що в умовах бездержавності звернення до історичного минулого, справою політичною. Письменник бачив своє завдання в тому, щоб дати вірний виклад історії України, що спирався б на історичні факти, котрі мгли б викликати справжній інтерес народу до свого минулого.

Це дало змогу авторові показати драматизм поведінки історичних діячів політичного вибору, суперечки між моральним обов’язком людини і поляка. Саме роман «Князь Єремія Вишневенький», який був написаний у 1897р. дає відповіді та тогочасні проблеми. Другий роман І. С. Нечуя-Левицького«( Іван Виговський» вийшов 1898 року. Для обох історичних романів письменник обирає найцікавіший період історії України — козаччину. З цього приводу і писав: «Козаччина — то цвіт українського історичного життя, то самий показний період нашої історії, то час української слави, завзяття і лицарства…»

Історичним тлом роману «Князь Єремія Вишневецький» є середина XVII століття, зокрема визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Хоч народі маси за підтримки запорожців уже неодноразово виступали проти польсько-шляхетського панування, проте вони завжди найжорстокішим чином придушували урядовими військами. Хронологічні межі роману чітко окреслені — від часу написання Переяславської угоди і до найдраматичнішого періоду в історії України, періоду втрати надії на самостійність.

При дослідженні історичних джерел романів І. С. Нечуя-Левицького варто звернути увагу на тип оповідача. Він с типовим представником оповідача-історика. Автор, мабуть, був одним із перших в українській літературі, хто звернувся з таких проблем: поводирі нації, виховання особистості, здатної повести за собою маси, випробування багатством та владою, причина та наслідки віровідступницями й зради інтересів народу.

Слід зазначити, що проблема національного манкурства й до І. С. Нечуя-Левицького порушувалася в українській літературі, зокрема А. Свидницьким у романі «Люборацькі». У своїх романах «Князь Єремія Вишневецький» та «Гетьміїн Іван Виговський» письменник використовує біографічний сюжет. Вій, як правило, зображує позитивного героя і його антипода. Таке попарне групування персонажів дає можливість авторові показати індивідуальну неповторність кожного з них. Створюючи образи історичних героїв, І. С. Нечуй-Левицький прагнув об’єднати великі історичні характери.

Саме в романі «Князь Єремія Вишневецький» письменник реалістично показав життєвий шлях нащадка давнього українського роду Вишневецьких — Єремія митець прагне проникнути в психологію персонажа, а не відтворити всім відомі з історії риси його характеру. Тому історію життя «одступника» починає з дитинства. Крок за кроком І. С. Нечуй-Левицький намагається простежити становлення характеру цієї неординарної постаті. Автор звертає увагу, що Єремія з юних літ був сильною особистістю з непокірливою вдачею, ніколи не принижувався, за певних умов міг успадкувати славу Байди-Вишневецького, бо причиною національної зради стали особливості виховання юнака. Єремію ще дитиною віддали до єзуїтської колегії, яка розвинула в ньому гордовитість і ненависть до всього. Саме з колегії він вийшов уже спольщеним шляхтичем, який намагався і не згадувати про своє національне коріння. Єремія найжорстокішими методами прагне викоренити все українське і тим самим завоювати собі найгучнішу славу в Польщі, а в подальшому стати її королем. Прагнення наблизитися до пінського трону спонукає Єремію одружитися з дочкою польського канцле-Гризельдою. Однак І. С. Нечуй-Левицький захоплюється ним як талановитим полководцем. Єремія — бережливий господар, який веде майже аскетичний спосіб життя, він не змальовує його й фанатиком католицької віри. Антиподом Вишневецького виступає Максим Кривоніс. Він є виразним предтавником українських ідей. Хоче бачити рідну землю вільною від шляхетського завоювання і спрямовує на цю боротьбу всі сили й засоби. Максим постає перед умілим організатором і розважливим політиком, який може захопити людей сміливими ідеями, повести за собою.

У своїх історичних романах І. С. Нечуй-Левицький прагнув через психологічні соціальні чинники простежити причини деформації людської душі, мотиви відступництва.

Її горична проза письменника одночасно виконує дві функції: є посібником («вчення історії України, має просвітницький характер та засобами художнього письма, відтворює реальні постаті нашого минулого.

Варіант 3

І. С. Нечуй-Левицький як художник і як мислитель цікавився не тільки сучасним життям і зазирав у майбутнє. Об’єктом його художнього дослідження була і складна, героїчна і трагічна минувшина нашого народу. Про неї розповідає письменник в історичних творах: романах «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», казці «Запорожці», драмах «Маруся Богуславка», «В диму та в полум’ї».

Події в романі «Князь Єремія Вишневецький» відбуваються в середині XVII ст. У центрі твору — нащадок славного Байди-Вишневецького, найбагатший в Україні князь, покатоличений і нещадний до українців. Автора цікавить найперше те, як став перевертнем Вишневецький, як одцурався славних предків, лицаря Байди, який був одним із засновників Запорозької Січі, як знехтував благанням матері не зраджувати свого народу, своєї землі, віри. У Яреми бореться кров українця і жадання слави й королівської корони будь-якою ціною. Змальовуючи визвольну боротьбу народу під проводом Богдана Хмельницького, автор постійно наголошує на тому, що стати перевертнем, «одступити од своєї віри і мови» та ще й бути катом власного народу — то найстрашніше зло, за яке чекає страшна кара. До сина-зрадника уві сні приходить давно померла мати і проклинає його за зраду України: «Прокльон мій впаде на тебе і на твій рід». За тяжкий гріх національної зради чекає страшна розплата: сам Єремія помер від хвороби у польському таборі, оточеному загонами Богдана Хмельницького у віці 39 років. Єдиний син його Михайло «був вибраний за короля. Несповна розуму, слабкий на здоров’я, він швидко й помер», як і батько, не переступивши сорокалітньої межі. «З ним і погас рід Вишневецьких, колись славний на Україні».

У романі «Гетьман Іван Виговський» І. С. Нечуй-Левицький розгортає ще одну трагічну сторінку в історії України, збагачуючи читача маловідомою; свідомо замовчуваною довгі часи або перекрученою інформацією про політичну ситуацію в Україні в останні місяці життя Богдана Хмельницького та боротьбу за гетьманську булаву після його смерті.

У центрі роману — постать гетьмана Івана Виговського, який, хоч і не позбавлений недоліків, постає зі сторінок роману патріотом України, що хотів звільнити її від гніту Москви, бажав їй просвіти, хотів піднести Україну до рівня розвинених європейських країн.

Автор яскраво змальовує і постаті козацької старшини, відсутність єдності й одностайності серед них, їхню безчесність, жорстокість у боротьбі за гетьманську булаву.

Роман «Гетьман Іван Виговський» звучить пересторогою: братовбивчі сутички, пролиття братньої крові ніколи не принесуть добра, а лише велику Руїну.