Українська література - шкільні твори - 2024

Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.

Проблему кохання і сімейного щастя у повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй- Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карпе — Мотря та Лаврін — Мелашка.

Хоча Карно й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. «Я люблю, — сказав Карно, — щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серпе з перпем». Саме з такою дочкою багача Довбища він і одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карно й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку піну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлено романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карпо — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть свого чоловіка.

Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й дідуся, дядька Лавріна й тітки Мелашки, двоюрідних братів і сестер. Мотря навіть заборонила своїм дітям спіткуватися з бабою — Марусею Кайдашихою, ще й учить їх дражнити її.

Карпо й Мотря врешті-решт досягли певного достатку. Карпа обрали десятським, але справжнього сімейного щастя вони не зазнали, бо прагнення багатства й егоїзм їхніх натур не дали змоги їм по-справжньому відчути себе щасливими.

А ось інша закохана пара — Лаврін і Мелашка.

Лаврін — веселий, жартівливий хлопець. І мрії про одруження у нього зовсім інші, ніж у брата. «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, чарівну, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо», — сказав веселий Лаврін. Такою й була його майбутня дружина Мелашка. У Лавріна й Мелашки дуже багато спільного: їх вабить усе ніжне, хороше. Вони захоплюються красою природи, ніжні й поетичні натури. Щиро кохають одне одного. Ніжністю й поетичністю відрізняється їхнє кохання. «І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю», — каже захоплено Лаврін. Ані бідність Мелашки, ані невдоволення матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжності Лаврінового кохання до Мелашки. Одружившись, Лаврін і Мелашка зуміти так побудувати свої сімейні взаємини, що їм можна лише позаздрити: вони щиро кохають і в усьому підтримують одне одного і словом, і дітом. Лаврін при всіх (чого б не зробив жодний інший чоловік у той час) не соромиться маленькій на зріст Мелашці підставити стільчик під ноги, коли вона вимішувала тісто в діжі, витерти з чола піт. Лаврін і Мелашка люблять своїх дітей, але, на відміну від Карпа й Мотрі, вони не забувають і стару матір.

Міцною і щасливою можна було б назвати родину Лавріна й Мелащки, коли б їх сімейного щастя не псували щоденні сварки та чвари, що точилися у сім’ї Кайдащів, які зачіпали і їхні інтереси. Чому так сталося? Чому ця родина, не зважаючи на те, що чоловіки і жінки кохають одне одного, створюють сім’ю з любові, не мають все ж таки родинного щастя? Тому що всі вони егоїсти, які ніяк не можуть порозумітися між собою, живуть тільки своїми інтересами, не здатні прощати одне одному, тому й не можуть дійти злагоди, яка є обов’язковою запорукою сімейного щастя.

Варіант 2

Проблематика твору «Кайдашева сім’я» стосується здебільшого соціально-побутової сфери. Змальовуючи буденні події, письменник порушує завжди актуальну проблему кохання та сімейного щастя. Автор не вирішує ці питання, але змушує читача замислитися про цінність кохання, про запоруку родинного щастя.

Проблема кохання найвиразніше проявляється у сюжетних лініях Карпа та Мотрі, Лавріна й Мелашки. На перших сторінках твору І. Нечуй-Левцький показує, як Карпо вибирає майбутню дружину. Парубок не схильний до романтики. У його голові вже є «образ» тієї, з якою герой хотів би пов’язати свою долю. Карпо хоче знайти дівчину з гарною зовнішністю і крутим норовом. Саме такою є Мотря Довбишівна.

Лаврін вибирає дівчину, до якої тягнеться його душа. Мелашка Балашиха вразила парубка не лише тонким станом, а й тихим характером, чуйним серцем. Бідність Балашів не стала перешкодою для закоханих, хоч Маруся Кайдашиха бажала б багатшу невістку. Мелашка не витримала життя зі сварливою свекрухою, втекла від неї, але повернулася, коли побачила очі Лавріна. І. Нечуй-Левицький показує, як дівчина сумує за коханим, як крається її серце. Кохання Лавріна та Мелашки — зразок чистого почуття, яке здатне перемогти щоденну побутову рутину.

Що таке сімейне щастя? На це запитання також частково дає відповідь повість І. Нечуя-Левицького. Спостерігаючи за конфліктами Кайдашів, ми бачимо, як страждають члени родини. Мотря та Маруся Кайдашиха мають схожі характери. Іноді здається, що жінкам подобається сваритися. Та насправді конфлікти не приносять насолоди. Можна тільки уявити, що відчуває бабуся, якій забороняють няньчити онука.

У хаті, де постійно спалахують сварки, немає затишку, а без цього не може бути і сімейного щастя. Скільки разів Омелько та Карпо Кайдаші поверталися додому в розпалі жіночих чвар. Не ласка і тепла вечеря чекали чоловіків вдома, а битий посуд, нетоплені кімнати і злі вирази облич дружин.

Сімейне щастя Карпо зміг пізнати тільки тоді, коли вони з Мотрею відділилися від батьків. На якийсь час чоловік навіть помирився з братом, і тоді в оселях запанував спокій. Родинне щастя неможливе також без чистого кохання, такого, як у Мелашки з Лавріном. Молоде подружжя намагається не розгубити свої почуття у родинних чварах. Лаврін кожну вільну хвилину намагається побути з Мелашкою. Молодиця спочатку на сьомому небі від щастя, але свекрушині докори не дають жити на повні груди. Героїня жертвує родиною і втікає в Київ. Лаврін повертає кохану. Парубок захищає її від своєї матері, адже розуміє, що тільки він здатен зберегти сім’ю.

Отже, І. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім’я» доводить, що справжнє кохання здатне стерпіти будь-які побутові негаразди. А складники сімейного щастя прості — затишок, довіра, взаєморозуміння, любов і уміння прощати. Не завжди щастя вдається досягти одразу, іноді треба чимало витерпіти. Доказом цієї істини є герої твору І. Нечуя-Левицького.

Варіант 3

Кожна сім’я являє собою клубок протиріч, конфліктів, нерозуміння і тому подібного. Навіть у ідеальної на вигляд сім’ї завжди є певні внутрішні протиріччя, які по-особливому сприймаються членами цієї сім’ї і можуть справити досить несподіване враження на тих, хто випадково стає свідком прояву всіх цих цікавих і часом незвичайних факторів. Безліч цікавих прикладів таких сімей міститься і в класичній українській літературі, зокрема, в творі «Кайдашева сім’я» авторства Івана Нечуя-Левицького.

Що можна сказати про кохання між головними дійовими особами цього твору? Мабуть, основне, що можна сказати про кохання між, наприклад, старшими Кайдашами, їх синами і їхніми дружинами, так це те, що ця любов дуже рідко проявлялася. І в цьому немає нічого дивного, якщо врахувати той факт, що спілкування між ними всіма в основному полягало в майнових конфліктах. Про яку любов взагалі може йти мова, якщо люди не можуть поділити предмети побутового призначення?

Звичайно, ні про яку любов в такому випадку не може бути й мови, адже вся увага головних дійових осіб було приділено сваркам, вирішенню різних конфліктів тощо. Саме так і йшли справи в родині Кайдашів. Кохання, як правило, передбачає наявність взаємної поваги, терпимості, бажання знайти певний компроміс, який влаштував би всіх, а не тільки одну сторону. Утім, факт того, що головні дійові особи опинилися в такій ситуації, швидше за все, є наслідком об’єктивних факторів. Все-таки старі Кайдаші були досить бідними протягом усього життя і лише під старість змогли розбагатіти. Та й їхні сини з дружинами, будучи молодими сім’ями, хотіли отримати все те, що їм, на їх думку, і годиться для повноцінного життя.

Ні про яке сімейне щастя, гармонію тощо в таких обставинах мова йти не може. Найімовірніше, що ніякого прагнення до сімейного щастя у всіх героїв цієї повісті зовсім і не було. Точніше кажучи, у них було повністю помилкове уявлення про можливе сімейне щастя. Воно полягало в тому, що для нього їм потрібно більше майна і матеріальних благ. Природно, це переконання було повністю неправильним. Саме з цієї причини ніякого щастя, принаймні в умовах великої родини, їм все одно не вдалося б досягти.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що люди повинні утримуватися від такого вимогливого в плані матеріальних благ ставлення до своїх близьких. Це зовсім ненормально. Втім, це, на жаль, траплялося завжди і продовжує зустрічатися навіть сьогодні, через велику кількість років.