Українська література - шкільні твори - 2024

«Кайдашева сім’я» - зразок реалістичної соціально-побутової повісті

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

I. Соціально-побутова повість «Кайдашева сім’я» — один із кращих творів світової літератури.

(У творі реалістично відображено життя пореформеного села з усіма його суперечностями, породженими несправедливим суспільним ладом).

II. Зображення життя селянства, показ його приватновласницької психології.

1. Омелько Кайдаш — втілення забобонності й затурканості селян.

(Кайдаш був добрим стельмахом, увесь вік тяжко працював. Родинні чвари і пияцтво зробили його безвольним, а тяжка праця — злим і егоїстичним. Одружившись, сини перестають слухати батька. Поступово Омелько перетворюється на посміховисько в сім’ї, втрачає віру в краще життя).

2. Образ Кайдашихи — втілення рис сварливої, егоїстичної жінки. (Кайдашиха зверхньо ставиться до бідніших себе, бо замолоду «…довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства». Вона любляча мати, але дуже деспотична. Через її жорстокість і лицемірство у сім’ї були часті сварки й конфлікти. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха потрапляє водночас і в смішне, і в трагічне становище).

3. Зображення представників молодшого покоління.

(Карно, Лаврін, їхні дружини теж живуть своїми егоїстичними інтересами. Образ Карпа наділений типовими рисами дрібного власника. На початку твору бачимо Лавріна веселим, красивим, жартівливим. Але в атмосфері дрібновласницьких інтересів він поступово втрачає всі ці риси. Контрастно змальовані образи Мотрі й Мелашки. Щоденна гризня, бійки зробили з Мотрі злу, сварливу, егоїстичну жінку. Мелашка довго не встрявала у сварки та конфлікти, але поступово й вона починає втягуватися в сімейні чвари, разом з усіма воює за коня, порося, грушу. Образом Мелашки автор показав, як отруйно впливає на людину дрібновласницьке середовище, як воно вбиває в людині кращі риси).

III. Використання комічного діалогу.

(І. Нечуй-Левицький широко використовує такий спосіб характеристики кругозору і мислення персонажів, як комічний діалог. Зустрічаються в повісті діалоги, побудовані на фольклорних образах і витримані в гумористичному плані, та діалоги, які наочно демонструють обмеженість кругозору персонажів, той примітивізм і убозтво психіки, які зростають на ґрунті дрібновласницького побуту та розрізненості селян).

IV. Оцінка повісті видатними людьми.

(Аналізуючи мовні особливості повісті, І. Франко писав, що «…се переважно буденна мова українського простолюдця, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна…». А оцінюючи повість взагалі, відзначав, що вона «…з погляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства»).


«Кайдашева сім’я» — новий крок у розкритті теми селянства. (Тема селянства — одна з типових для української літератури. Проте І. Нечуй-Левицький далекий від народницької ідеалізації селянства. Через побутові сцени він змальовує найгостріші соціальні проблеми селянства: майнове розшарування, розпад патріархальної сім’ї, криза релігійного світогляду, традиційного для виховання людини з народу, і заміна його дрібновласницькою психологією тощо).

Колоритні персонажі — засіб розкриття проблеми. (І. С. Нечуй-Левицький подає характери персонажів у розвитку, надаючи можливість читачеві дати оцінку самостійно).

Родина — основа патріархального устрою. (Принаймні так завжди вважалося, на це сподівається старий Омелько Кайдаш, виховуючи синів. Проте ми бачимо, що ці основи вже порушені: Карно не лише не слухає батька, а й піднімає на нього руку. Мотря, що увійшла до чужої сім’ї, не мовчить свекрусі й поводиться брутально навіть у присутності своїх дітей, подаючи їм поганий приклад).

Образи героїв як засіб змалювання «ідіотизму селянського життя». (На перший погляд, у Кайдашів є всі підстави сподіватися на добробут: Омелько прекрасний стельмах і добре заробляє, сини не ледачі, до роботи приучені змалку. Проте Омелько полюбляє перехилити чарку, а Карпа, а потім і Лавріна захоплює звичайна жадібність. Усе це затьмарює добрі риси героїв: працелюбність і майстерність Омелька, поетичність і оптимізм Лавріна, здатність усіх героїв кохати вірно й любити сім’ю. Не стільки будні страшні Кайдашам, скільки прагнення власності. Саме це руйнує стосунки, спотворює душі, калічить характери).

«Берегині» домашнього вогнища.

Маруся Кайдашиха. (Вона була працелюбною і вправною, але поступово, коли «терлась коло панів», куховарячи для них, навчилася манірності, улесливості, лінощів. Душа її у полоні дрібновласницької психології: Мотрині батьки багаті, а тому варті поваги, а Мелашчині бідні, то можна й зневажати їх. Це на перший погляд. А як заглянути до хати, то можна переконатися: вона не тільки не береже миру, а й руйнує його в сім’ї). Мотря. (Карно покохав Мотрю не за повні скрині добра, а за характер, за зовнішність. Та «брикливість» Мотрі обертається у сімейних сварках егоїзмом, брутальністю, жадібністю, неповагою до всієї родини. Навіть дітей і чоловіка вона одягала у короткі сорочки й штани, бо економила на них, хоч це було кумедно й образливо. Вона переймалася більше матеріальним достатком, ніж ладом у сім’ї).

Мелашка. (Мелашку спочатку ввели в оману зовнішні ознаки добробуту: велика хата, достаток. Та за цією картиною дуже швидко відкрилася для неї страшна правда: там немає любові. Якийсь час трималася вона коханням до Лавріна та його ласкою. Проте не витримала і вона. Коли її повернули додому з Києва, вона більше не була тією радісною поетичною Ме- лашкою, якій увесь світ усміхався. Вона свариться з Мотрею, вона втрачає прекрасні душевні якості і теж грузне у проблемах власності).

Громада села Семигори. (Звичайно громада диктує моральні застави, бо в ній живе народна мораль. Так було колись. Тепер кожен ділить загальну справу за принципом: хіба мені одному це треба. Так чинять з тим горбом біля Кайдашевої хати, об який усі ламали вози. Звичайно, сварки Кайдашів усі засуджують, проте хіба й вони самі не такі? Легко говорити про чужі проблеми. А про свої що й казати. Про це свідчить історія бабів Палажки й Параски. Побутове в їхньому світогляді давно вже переважає мораль. Такий наслідок соціальних зрушень і впливу власності на суспільство).

Суспільне спрямування у розв’язанні проблеми життя народу. (Факти суспільно-побутового життя народу підтверджують, що власність спотворює характери й світогляд людей, але ще більше той соціальний устрій, при якому людина губиться і деморалізується у боротьбі за матеріальне).