Українська література - шкільні твори - 2026

Гумор і сатира у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

I. Гумор — «одна з найсильніших, найцікавіших і найяскравіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. (Письменник всотав у себе перш за все радісне світосприйняття свого народу і гумористичний погляд на усі негаразди. «Розвеселіться трохи й поглядайте на світ божий з надією й з веселістю», — писав він у листі до Б. Грінченка. І це можна вважати його переконанням, що життя, «як полотно, виткане на сумній основі веселим пітканням та веселими взірцями»).

II. Поєднання трагічного й комічного у творчості письменника. (Гумор письменника різноманітний, багатий відтінками й проявами — від світлого, життєрадісного сміху до сумної іронічної посмішки. А інколи й різка сатира).

1. Ліризм авторського гумору у «Кайдашевій сім’ї». (Лірична тональність описів відразу налаштовує на емоційно-життєрадісне сприйняття світу. Проте спокій у природі різко контрастує з метушнею сім’ї Кайдашів. Здавалося б, усі такі гарні, оповиті поезією кохання — жити б та радіти. Але щось заважає. Це «щось» часом виглядає досить кумедно, як розмова Карпа й Лавріна про дівчат і опис настрою Кайдаша. Ліричним гумором пронизано й авторські коментарі та описи).

2. Доброзичливий, життєрадісний сміх. (Ця ознака дуже характерна для фольклору, отож часом і ситуації дуже нагадують картини з жартівливих пісень чи анекдотів. Як-от пригоди п’яного Омелька Кайдаша та зауваження Карпа щодо постування по п’ятницях батька).

3. Сумний сміх крізь сльози. (Кумедними бувають герої, та часом це тільки з боку: сцени бійки Омелька з Карпом чи Мотрі зі свекрухою скоріше сумні. А факт смерті старого Кайдаша, який сп’яну втопився у ставку, «де старій жабі по коліна», викликає вже скоріше гірку посмішку).

4. Сатира у «Кайдашевій сім’ї». (Сатирично змальовано не лише принизливі сварки й бійки між Кайдашами, а й інші персонажі. Досить згадати «богомольну» бабу Палажку, яка щороку ходить до Києва на прощу паску їсти, проте протягом усього року тільки те й робить, що свариться з сусідами (скільки хат довелося їй обійти, щоб перепросити у всіх, з ким сварилася!)

5. Гірка іронія автора «Кайдашевої сім’ї». (Вона проявляється перш за все в оцінці подій (згадаймо іронічний опис двох сімей, що насувалися, мов хмари, до тину лаятися). Та й кінцівка повісті в обох варіантах — це зразок іронічного, навіть глузливого сміху автора).

III. Засоби гумористичного в повісті. (Це передусім створення смішних ситуацій, де герої виглядають кумедно. Наприклад, сцена приїзду Кайдашихи на оглядини до Мелашки. Маруся Кайдашиха виставляла себе, як дорогий товар на ярмарку, пишалася, аж тут віз перевернувся, і вона «викотилася з воза, наче м’яч». Кумедність ситуації підкреслює й авторська мова: Кайдашиха «заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами». Мова — один із найяскравіших засобів створення гумористичного ефекту. Це й уживання народної лексики, прислів’їв. Це й індивідуальна характеристика, яка ще й зазнає еволюції. Так, мова Кайдашихи міняється від улесливого «проше вас», позиченого десь серед панства, до брутальних лайливо-в’їдливих слів під час сварки. Мова видає з головою кожного героя, бо вона — відображення характеру й світогляду).

IV. Сказати про серйозне з гумором. (Гумористичне зображення побуту й життя селянства — це засіб, який допомагає збагнути «увесь ідіотизм селянського життя» з його індивідуалізмом, забобонністю, заздрістю — усім, над чим слід посміятися, щоб позбутися назавжди. Адже це так заважає жити й почуватися щасливими. І не лише Кайдашевій сім’ї).

Іван Нечуй-Левицький, за визнанням літературних критиків, неперевершений майстер гумористичного зображення життя простих українців, а повість «Кайдашева сім’я» стала вершиною його такого особливого таланту.

Відомо, що гумор — це форма комічного, сміх, який не ставить за мету викриття, нищівне висміювання якогось соціального явища чи моральних якостей. Використовуючи гумор, автор лише добродушно посміюється зі своїх героїв. А сатира ж, на відміну від гумору, є видом комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Іван Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім’я» зумів знайти золоту середину між гумором і сатирою. Твір неможливо читати без сміху, який розбирає вже з перших сторінок, коли автор наводить діалог братів Кайдашенків. Старшому Карпові вже час одружуватися, і Лаврін перелічує братові всіх потенційних наречених, знаходячи для характеристики кожної з них ласкаві слова. Та якщо для Лавріна дівчина «тиха, як ягниця», то для суворого Карпа — «тиха, як телиця»; молодший говорить, що Олена Головківна «кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; у неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить», а старший знов знаходить дошкульні слова для характеристики дівчини: «Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни…» І тільки Лаврінові слова про Мотрю, Довбишеву старшу дочку, запали Карпові в душу. Сміх викликають несподівані порівняння, народні слівця, узяті з побуту селян, що звучать і в інших діалогах повісті. Не можна без сміху читати й рядки, у яких розповідається про суперечку свекрухи й невістки за мотовило, лайку за борщ, сватання, коли Кайдашиха упала разом із возом і сіно налізло їй за комір святкового одягу, пил набився у рот і ніс, а полудрабок обідрав усю хатяву чобіт. Комічною видається сцена, коли Мотря полізла на чуже горище по яйця, які знесла її курка, а Лаврін прибрав драбину. Мотря повисла на стіні, чіпко тримаючи в руці курку, намагаючись не подавити яйця, які сховала в пазусі.

Аби досадити одна одній, змагаючись за першість у хаті, Кайдашиха й Мотря роблять найбезглуздіші вчинки: б’ють горщики, сидять у неметеній хаті, в одній печі варять два обіди, пліткують. І навіть розділивши господарство, живучи в різних хатах, знаходять причину для ворожнечі. Головним приводом війни між рідними людьми стала груша, що виросла на межі й щороку рясно родила. Контрастом між пафосною розповіддю і жалюгідним приводом нової ворожнечі письменник підкреслює комічність ситуації: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до одної, сумно й понуро». Нечуй-Левицький ніби навмисне вибирає якусь дрібницю, щоб підкреслити, скільки невгамовної люті й сили витрачено на те, щоб відвоювати якийсь жалюгідний клаптик життєвого простору. І ось саме в такі моменти гумор переходить у сатиру. Читаючи повість «Кайдашева сім’я», ми просто не можемо не замислитися над власними вчинками, а отже, вчимося доходити правильних висновків і в стосунках із рідними ніколи не чекатимемо, коли вже та «груша всохне».

Треба пам’ятати, що мир і злагода в сім’ї — це найдорожче в стосунках із близькими людьми.