Українська література - шкільні твори - 2026

«Кайдашеві звички» в сучасному житті

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Варіант 1

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.

У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість «Кайдашева сім’я». Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінностями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім’ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і далекоглядність її автора.

Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що принижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» — мета повісті І. С. Нечуя-Левицького.

Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, па жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сваряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: лаються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це — від невихованості, від браку культури.

Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках». Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все.

Пиятцтво… Скільки лиха від нього! І це всі розуміють, однак побороти цю негативну рису до цього часу не вдалося, не зважаючи ні на освіту, ні па прогрес.

«Кайдашеві звички», на жаль, ще живуть серед нас. Але що цікаво — сміятись над Кайдашами — сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!

Варіант 2

Соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» — один із кращих творів української літератури. У ній письменник гостро висміяв усе те огидне, що було породжено соціальною дійсністю пореформеної доби: обмеженість, егоїзм, жадобу до власності. Письменник стверджує, що приватновласницька психологія членів Кайдашевої родини призводить до повсякчасних сварок і чвар. І. Нечуй-Левицький так правдиво і реалістично зумів зобразити зло від індивідуалізму у середовищі приватних власників, їх егоїстичну обмеженість, що всім стало ясно, що потреба перебудови суспітьного ладу стала гострою і неминучою. Довів, що доки існуватиме приватна власність на землю і природні багатства, доти існуватиме ворожнеча між людьми.

Минуло багато років від дня створення повісті. Минуло вже навіть понад століття. Змінювалися й суспітьно-політичні формації. На зміну феодальному устрою прийшов капіталістичний, потім соціалістичний, який теж у свою чергу був змінений. Змінювалися не тільки суспільно-політичні формації, але й психологія людей. Проте егоїзм та індивідуалізм, жадоба до наживи і жорстокість завжди засуджувались. Але, на жаль, виявилися настільки стійкими, живучими, що існують і зараз. І у нашому житті живуть кайдашеві звички.

Кайдаші мали своїх прототипів — сім’ю Мазурів із села Семигори, яка «прославилася» постійними бійками та колотнечею. Сім’я Кайдашів внаслідок боротьби і сутичок за власність стають дріб’язковими, жалюгідними, жорстокими. Власне каж}чи, ми бачимо розпад колишньої патріархальної родини.

Голова сім’ї — Омелько Кайдаш — добрий майстер-стельмах, працьовита й набожна людина — спивається. Мати — Маруся Кайдашиха, яка навчилася погорди у панів, знущається зі своїх невісток, а ті, у свою чергу, зневажають її, а Мотря — старша невістка — навіть виколює свекрусі око. Сини Кайдашів — Карпо й Лаврін теж зневажають батьків, а Карпо дозволяє собі кричати на батька, женеться за матір’ю з дрючком селом. А причиною усьому, як завжди, стає брак грошей. Але їх, здається, ніколи і ні в кого не буває забагато. Та річ в іншому: люди, основним інтересом яких стало тільки те, хто у кого скільки забрав землі, не здатні на високі помисли. Не вміють вони по-справжньому ні любити, ні прощати, не спроможні вони сподіватися й вірити.

А що, коли ми уважніше придивимося до себе, до С5часних людей, які оточують нас? Чи не побачимо ми в деяких з них теперішніх Кайдашів? І, на жаль, можемо констатувати: так, вони є. Не одного чоловіка в наш час згубила пристрасть до горілки — на що «хворів» старий Кайдаш. Скільки внаслідок цього розпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані? Скільки прекрасних фахівців, майстрів своєї справи назавжди втратили можливість реалізувати себе, стати корисними для суспільства?

А грубість, черствість, неповага до батьків теж дуже поширена «хвороба» і часто трапляється у нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть батьків на совісті сучасних молодих Кайдашенків. А шодо лайки, грубості, обмеженості, безкультур’я, то таких випадків у наш час і не перелічити.

Але ніде правди діти: не завжди є ідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, не рахуються з їхньою думкою, не можуть зрозуміти, шо діти вже виросли і прагнуть самостійності та поваги, як і будь-яка особистість. Через це і виникають сварки і непорозуміння у сучасних родинах. Інколи конфлікти на побутовому ґрунті спричиняють злочини.

Отже, повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» має непересічне значення: вона примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, шо наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім’ї — це мир, злагода і спокій.

Варіант 3

Віра в Бога та дотримання Божих заповідей споконвіку лежали в основі виховання українців. Повага до старших, любов і злагода в родині, піклування про менших братів і сестричок, виконання справ по господарству — всього навчала українська сім’я. Впевнена, що саме так жила більшість українців. Не хочу навіть вірити в інші стосунки в родинах, як от у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». «Люби ближнього, як самого себе», — повчає християнська мораль. Навчає цього і великий письменник, хоча прямо про це не сказано.

Вічною вважають проблему батьків і дітей. В усі часи існував певний бар’єр між молодим і старшим поколінням. Історія стара, як світ: немає щастя і злагоди, бо немає грошей. І хоча Кайдаші — люди заможніші, наприклад, від тих же Балашів, але зароблені вправним Стельмахом гроші не можуть втриматися в руках господаря — тікають до шинку. Простора українська хата з новими образами, великими вікнами стає малою з появою першої ж невістки. Саме з приходом Мотрі виникають сварки та бійки: за мотовило та різний дріб’язок. Здається, що ніколи не припиняться такі війни. Під впливом Мотрі навіть Мелашка перетворюється на лайливу і злу жінку. Вона починає розмовляти тією ж мовою, яка зрозуміла і доступна Мотрі, — лайкою.

У наш час багато сімей, де стосунки невістки і свекрухи схожі на ті, котрі описує письменник. Але ніколи не треба забувати, що краще поступитись чимось заради злагоди в родині, ніж постійно сваритись та битися. Зараз теж кожен намагається влаштувати тільки своє життя, захищає тільки свою власність. А коли люди все поділяють на «моє» і «твоє», вони стають егоїстичними, грубими, черствими.

Підростаюче покоління іноді зневажливо ставиться до своїх батьків, як Карпо чи Лаврін. А все тому, що не можна затівати сварки в присутності дітей, принижувати чоловіка чи дружину. Лаврін і Карпо глузують з батька, не знаходячи пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить у святу п’ятницю — і постійно заглядає до корчми. Карпо поводиться з батьком жахливо: кидається на нього, штовхає кулаками. Не краще ставлення сина й до матері: женеться за матір’ю з дрючком через усе село. Навіть така вродлива, поетична, приваблива, ніжна людина, як Лаврін, розгублює свої чудові риси характеру, коли справа доходить до сутичок за «моє» і «твоє».

А чи мало зараз таких, як Мотря, котрі можуть кричати на рідну матір, підняти руку на свекруху? Якщо на таких прикладах росте підростаюче покоління, то як воно буде ставитися з повагою до бабусі? А коли виростуть діти, то де впевненість, що не дозволятимуть собі тих вчинків, які роблять мати з батьком зараз.

Нинішнє покоління пішло далі, і вже не здивуєш суспільство багатьма прикладами, про які й згадувати не хочеться.

Звичайно, в кожній сім’ї має бути людина, яка змогла б вчасно зупинити сварку, допомогти вирішити проблему. Це мала б бути мати сімейства — Кайдашиха. Вона ж працьовита і дбайлива господиня, любляча мати, але дуже деспотична, сварлива. Через ворожнечу з усіма вона не може зупинити жодного конфлікту, а ще більше розпалює вогонь неприязні. І тому стає посміховиськом для всього села.

Люди, основними інтересами яких є тільки те, хто в кого і скільки забрав, уже не здатні любити, прощати, сподіватися й вірити. Це, звичайно, егоїсти. Слід пам’ятати, що мірилом цінності людини є її порядність, культура, вихованість, працелюбність. Дуже часто ми не можемо поділити спадок, що дістався нам уже давно. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі. Тож давайте будемо поважати старших, прислухатися до їх думки. Добре слово і розуміння може і робити набагато більше, ніж лайка, крик і бійка.