Українська література - шкільні твори - 2023

«Країна Казка — реальність чи мрія?» в етюді Олександра Олеся «По дорозі в Казку»

Варіант 1

Відомий драматичний етюд «По дорозі в казку» видатного українського письменника О. Олеся став одним із найкращих взірців символізму в українській драматичній літературі. Проблемні й тематичні площини цього твору автор вирішив максимально доступною абстрактністю. Усі герої драми називаються загальними іменами: Перший з натовпу, Дівчина, Хлопчик та інші, вони зовсім не мають власних імен. Увесь твір наскрізь пронизаний символізмом, а найяскравішим символом можна вважати Казку, яку О. Олесь зображує у вигляді омріяної казкової країни. Світле майбутнє, добро, благо і червоні маки є дороговказами до казкової країни. І навіть сам шлях туди — це дорога очищення для людей.

Слід сказати, що головна тема твору не нова як для української, так і для зарубіжної літератури. Це розбіжність між дійсністю та ідеалами, між реальністю та мріями, стосунки між натовпом та індивідуальністю, суспільством та особистістю. Подібна тема була головною для таких відомих творів, як «Мойсей» І. Франка та «Легенда про Данко» М. Горького. Та у драмі «По дорозі в Казку» О. Олесь вирішує проблеми взаємодії натовпу і героя інакше.

За сюжетом твору людям довго доводитися блукати по незнайомому, темному і ворожому лісові, а єдине прагнення героя — вивести їх з цієї жахливої темряви. Легко здогадатися, що темний ліс — це місце, де постійно перебуває натовп. Цей натовп засліплений острахом перед змінами, прагматизмом і лінощами. Натовп відповідає герою драми: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживемо». У цьому і криється негативна сутність психології натовпу, який собі на меті не ставить нічого, окрім спокійного звичайного існування, який думає не про своє майбутнє і своїх нащадків, а лише про свій вік. І хоча герой драми спочатку щиро вірить у казку, прагне привести туди народ і прийти туди сам, але поступово зневірюється у своїх прагненнях. Адже виходить так, що тільки йому «ніде й крил розправить» і тісно в хаті.

У драматичному творі «По дорозі в казку» О. Олеся добре відчувається вплив філософії матеріального і духовного світів. Незважаючи на те, що у всі часи для людей духовний світ був вищим і ціннішим, але все ж таки завжди перемагає матеріальний. Мабуть, це і є причиною песимістичного, майже трагічного фіналу драми, адже до Казки так ніхто і не потрапив. Та й саме питання про те, вдасться кому-небудь з натовпу, що врешті-решт повернувся до темного лісу, колись побачити казковий щасливий світ, чи ні, письменник так і залишає відкритим.

Щодо мене, то я щиро вірю в те, що Казка існує, і для того, щоб опинитися у щасливому житті, треба мати лише бажання. А щоб бути справжньою особистістю зі своїми прагненнями і бажаннями, щоб ніколи не зливатися з натовпом, треба мати відкриту до інших, щиру і добру душу.

Варіант 2

Драматичний етюд О. Олеся «По дорозі в казку» є одним з найяскравіших творів української символістської драматичної літератури. У цьому творі письменник максимально абстрактно вирішив усі проблемні і тематичні площини. Персонажі в етюді не мають власних імен, а лише узагальнені — Хлопчик, Дівчинка, Перший з натовпу тощо. Наскрізною є і символіка твору, адже Казка — це благо, добро, омріяна країна, червоні маки — це дороговказ на шляху до цієї країни, а сама дорога — шлях морального очищення людей.

Тему, які автор затонув в етюді, не нова в українській і світовій літературі: це і розбіжність між реальністю та ідеалом, між дійсністю і мрією, і взаємовідносини міх індивідуальністю і колективом (натовпом). На ці теми були написані і «Мойсей» І. Франка, і «Легенда про Данко» М. Горького, та ще багато не менш видатних творів. Але у своєму етюді проблеми взаємодії особистості і натовпу О. Олесь вирішує зовсім по-іншому. У його творі люди блукали по темному лісу, в якому не було нічого «рідного й знайомого», а герой прагнув вивести їх з цієї темряви.

Страшний ліс був місцем постійного перебування натовпу, спотвореного власними лінощами, засліпленого прагматизмом і наляканого змінами. Натовп казав герою: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживемо». У цьому і полягала сутність психології натовпу і, як не дивно, у деяких випадках, на жаль, залишається незмінною і сьогодні. Натовп не ставить собі на меті нічого, окрім сірого існування, він думає тільки про свій вік і не замислюється про майбутнє. І хоч герой і вірив у казку та прагнув дійти туди не тільки сам, а довести натовп, він все ж зневірюється, бо розуміє, що тільки йому тісно в хаті, де «ніде й крил розправить».

Вочевидь, натовп просто не готовий прийняти Казку, до якої його прагне довести герой. Отже, виявляється, що Казка — не для всіх. А причина, через яку натовп замість світлої Казки обирає темний ліс, криється у кожному з цієї юрби. До того часу, поки кожен з натовпу не вирішить, що йому необхідно мати власний шлях до мрії, поки бажання лідера не стане особистим бажанням кожного з юрби, поки кожен не стане таким, як і герой, доти жоден на потрапить до омріяної героєм Казки.

Можна припустити, що саме шлях до світлої Казки є можливістю очищення від темряви, саме ця дорога є символом страждань, а Казка є метою блукань.

В етюді О. Олеся «По дорозі в Казку» відчувається вплив філософії двох світів — світу духовного і матеріального. І хоча ціннішим і вищим є духовний світ, на жаль, перемагає матеріальний. Тому фінал твору і виходить таким оптимістичним, тому до Казки так ніхто і не потрапляє. Але питання, чи вдасться комусь із натовпу, який повернувся назад у темряву, хоча б одним оком побачити Казку, автор залишає відкритим. Тому надія не це все ж таки залишається.

Варіант 3

Звичайно, всі люди хочуть жити добре. Хороше життя, яке не позбавлене всього самого доброго, правильного і світлого зазвичай правильно вважати життям казковим. Так складається через те, що звичайне життя постійно має в собі якісь неприємності, проблеми і негатив. А ось ідеальне життя, де завжди цікаво, де завжди існує приємний кінець, вважається повноцінною, справжньою казкою. У той же час можна задатися логічним питанням: а чи можна взагалі перестати жити звичайним життям і почати жити виключно однією лише казкою? Чи можна змінити своє життя кардинально, настільки перетворити його, щоб вона стала казковим? Відповідь на це питання вимагає певної кількості роздумів.

В етюді Олександра Олеся розказана цікава історія того, як поводир вів свій народ в казкову країну. Цей чоловік мав віру в те, що досягти казкової країни, насправді, можливо, що вона досяжна, і що він та весь його народ зможуть домогтися цього і жити повноцінним життям у такій казковій країні. Але величезна проблема полягала в тому, що віру поводиря в те, що всі вони можуть жити в казці, розділяли тільки дві людини — двоє дітей — хлопчик і дівчинка. Вони вірили у казку точно так само, як і поводир. Більше того, вони самі нею жили, завдяки своєму дитячому вмінню мріяти і уявляти. Тобто, на виході вийшло, що крім цих трьох особистостей в казку зовсім ніхто не вірив і не сподівався, що вона буде реалізована повноцінно і так, як необхідно.

Основне філософське значення цього твору полягає в тому, що лише сама людина може визначити для себе, чи можлива казка в її житті. Насамперед, казка вимагає віри у все найкраще. На жаль, більшість звичайних людей позбавлено цієї віри. Вони сприймають життя виключно в негативному світлі, вони чекають неприємностей в житті. Звичайно, все це накладає певний відбиток на особистості цих людей, що призводить виключно до одного негативу і видаленні від казки.

Підбиваючи підсумки свого твору, я хочу сказати, що те, чи стане казка реальністю чи залишиться вона виключно мрією, залежить тільки від самої людини. Якщо людина готова вірити і боротися за свою мрію, її життя дійсно може стати казковим. Якщо ж людина налаштована сидіти і нічого не робити, то, швидше за все, ніякої казки в її житті не бувати — людина буде приречена на вічні блукання в пошуках щастя, які ніколи нічим хорошим не скінчаться.