Українська література - шкільні твори - 2023

Мій улюблений письменник Олександр Олесь

З журбою радість обнялась…

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

О. Олесь

З глибини душі хвилею підіймається журба, злітає все вище і вище, кричить чайкою і її стогін стихає на найвищій ноті. А ось під чарівний спів солов’я розцвітає квітка небаченої раніше краси, розливаючи навколо себе неповторний аромат. Радість — ось ім’я цієї квітки. Незабаром все навкруги зачаровує чисте кришталеве тьохкання солов’я, яке навіває сум, від чого якось солодко щемить серце. Солов’їна пісня розсипається мерехтливими перлами і поєднує в собі і Радість, і Журбу, сплітає їх в єдине ціле, і неможливо роз’єднати ці почуття.

Так само Журба і Радість зливаються у піснях одного з моїх улюблених поетів — Олександра Олеся. Це тонкий лірик, співець краси і великої сили кохання, поет віри і надії, чарівними словами якого на серцевих струнах видобувалися незвичайно мелодійні звуки, виспівувалися найбільш світлі почуття людини:

«Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся».

Поезії Олександра Олеся сповнені глибоким ліризмом, у своїх віршах автор через гру барв і звуків прагне передати сприйняття оточуючої природи. Для цього талановитого митця музика і поезія становлять єдину стихію:

«Хтось ударив без жалю по серці моїм, —

І забилося серце в вогні золотім…

І посипались іскри ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні».

Поет впевнений, що саме музика здатна найтонше передати суперечність і боротьбу людських почуттів, відобразити стан людської душі. Мабуть, саме через це вірші Олександра Олеся сповнені загадкової легкості, тонів, мелодій і ритмів, саме вони стали джерелом невичерпної наснаги для українських та зарубіжних композиторів. Понад вісімдесят поезій Олеся були покладені на музику композиторами самих різних національностей. Чарівне поєднання поетичних рядків і чудової музики здатні доторкнутися до самих потаємних струн людської душі. Це пісні на вірші О. Олеся « Любов», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш…», «Літньої ночі», «Айстри», «Чари ночі» та багато інших.

Гармонія природи і людини — ось провідна ідея більшості творів Олександра Олеся. Поету вдавалося надзвичайно яскраво змальовувати оточуючу природу: «трави шовкові, сонячні дні», «зорі у воді», «гори високі, срібло снігів», «захмарене небо» тощо. У багатьох своїх віршах автор зображує рослин та тварин як звичайних людей. Разом з ним усі плачуть і сміються, сумують і радіють орли, лебеді, голуби, жайворонки і солов’ї:

«Сон… але всю землю збуде

Жайворон-гонець…».

А маки, нарциси, проліски, айстри і троянди Олександра Олеся ніби стають учасниками «весільного свята квітів». Як і люди, ці ніжні квіти вразливі та тендітні, як і люди, вони мають свої почуття:

«І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, —

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна…».

Поезії Олександра Олеся подобаються мені тим, що їм властивий щирий ліризм, всепоглинаюче поривання до краси, загострена чутливість і тонке художнє сприйняття світу. Найбільш усього відчути це дозволяють вірші зі збірки «З журбою радість обнялась». Олесь — справжній майстер півтонів, і тому у своїх поезіях йому не треба шукати сильних і яскравих виразів для своїх почуттів. Йому навіть не треба звірятися читачам до кінця. Навпаки, йому достатньо легких обрисів і натяків:

«Поглянь у душу: там, в труні,

Лежить любов моя розбита,

Парчею срібною покрита

І вбрана в квіти весняні».

Про що б не писав Олександр Олесь, про природу чи кохання, про народ чи Батьківщину — у всіх його віршах Радість і Журба утворюють неповторний тандем. Поет залишив після себе велику творчу спадщину, у якій віра в щасливе майбутнє тісно переплелася з журливим романтичним настроєм. Олександр Олесь пронісся палаючим метеоритом, освітивши небосхил української літератури і залишивши після себе яскраві снопи іскор — свої чудові і неповторні поезії.