Українська література - шкільні твори - 2023

Жанрове і тематичне розмаїття та настроєво-стильова неповторність лірики Олександра Олеся

Варіант 1

Олександр Олесь передусім лірик, поет особистого переживання, поезії серця. Щемливо-бентежна ніжність та інтимність, краса й романтична окриленість його слова хвилює і захоплює, наснажує життєствердною енергією. Ліричне начало є всеохоплюючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від "божого світу" пропускав поет через власне серце; вони визначали емоційно-психологічний стан його душі. У поетичній присвяті матері ("Моїй матері") він називав себе дитиною степу, що, "як море хвилювавсь", "рідним братом вітру, простору і трав". І ця поезія степу, гаю, ланів, що "пахтіли і цвіли", є чи не найважливішою у творчому доробку Олександра Олеся, у її жанровій системі. Краса природи, замилування її вічним рухом становлять основу світосприйняття Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться!

Несказанно, безмірна..

Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.

Кожне враження пропущене через власне серце. Тому поезія Олеся передає складну гаму почуттів, внутрішній емоційний стан ліричного героя:

А я задуманий сидів:

Мої думки, як ніч чорніли,

Пожовклий лист з душі летів…

Я засинав… пташки дзвеніти.

Прегарні за духовною наснаженістю й емоційною силою інтимні вірші Олександра Олеся. Кожен знайде в цих молитовних сповідях щось близьке й дороге його серцю, адже йдеться у них про загальнолюдські, вічні цінності - кохання, молодість з її неповторними чарами і почуваннями, "щастя-муку" від розділеного почуття. Саме до таких можна віднести "Чари ночі" ("Сміються, плачуть солов’ї"), "Коли б я знав, що розлучусь з тобою", "Люби, люби! Не журися", "Любов", "Квітки любові розцвітають…" і безліч інших. Наприклад, такі вишукано-прекрасні рядки, я гадаю, завжди хвилюватимуть:

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз, єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно жалем ранять нас…

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Обурення насильством пронизує такі твори, як "Замовкніть всі, великий час прийшов", "Воля! Воля!? Сниться, може?", "1 мая". Духовно єднаючись із загальнонародним піднесенням в країні, поет роздумує над долею свого слова, з пафосом заявляючи: "О слово! будь мечем моїм!" ("О слово рідне! Орле скутий!"). Але, відгукнувшись на конкретні події, поет зображує не стільки їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій.

Трагедію революційного вождя, провідника, неприйняття його дій і пророчого слова притлумленим нуждою народом-натовпом з надзвичайною силою пристрасті й ліричного почуття відображено у поезії "Лебідь":

На болоті спала зграя лебедина.

Вічна ніч чорніла, і стояв туман…

Спало все навколо, тільки білий лебідь

Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.

Щира схвильованість, глибинність почуття й водночас краса думки і форми притаманні й патріотичній ліриці Олександра Олеся. "Моя Україно прекрасна, пісень і волі сторона" - так трактує поет образ рідної землі. Тому, коли через печальні обставини втратив її, емігрувавши до чужої сторони, життя стало для нього трагедією. "В вигнанні дні течуть, як сльози" і "душа ридає, як дитина", - писав поет в одному з віршів першої своєї збірки, виданої за кордоном (1919 p).. Проте попри цілком зрозумілий песимізм, зневіру, а інколи й розпач, у патріотичній ліриці, як і в інших жанрах, Олександр Олесь залишається поетом життєстверджуючих настроїв і переконань:

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна.

Цвіти і сяй, моя державна…

Варіант 2

Олександр Олесь — один із найталановитіших поетів початку XX століття, уже перша збірка якого засвідчила, що «Україна,— за словами М. Грушевського,— дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка».

Уже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, що з серця знялись»:

В дитинстві ще… давно, давно колись

Я вибіг з хати в день майовий…

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились…

Весь божий світ сміявсь, радів…

Раділо сонце, ниви, луки…

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів.

Ці перші поетичні рядки засвідчили сповідальну щирість, простоту, непогамовність та емоційну складність почуття, а також свіжість, сонцесяйність, музикальність поетичного слова.

Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб’єктивному настрої, і це ліричне начало є всеохоплюючим і всепроймаючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. У своїй поетичній присвяті матері («Моїй матері») він називав себе дитиною степу, що «як море хвилювавсь», «рідним братом вітру, простору і трав». І ця поезія степу, гаю, ланів, що «пахтіли і цвіли», є провідною у доробку Олександра Олеся, у його жанровій системі.

Жага природи, ненаситність її чарами, замилування її вічним рухом становлять основу світосприймання Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться! Несказанно, безмірно…

Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.

Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати таємничо-прекрасну книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його на світі,—«щастя-муку», «журбу і радість».

Почуття героя і почуттєва краса природи лежать в одній і тій же площині, становлячи нероздільну єдність. їх важко цитувати, бо вони на одному подиху прочитуються від початку і до кінця.

Зачаровує в інтимній ліриці поета не тільки щирість, краса почуття, а й те, що непогамовний шал закоханого серця передається за допомогою виняткової довершеності художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь:

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її,—

Знов молодість не буде!»

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Прийшовши в літературу у час революційного передгроззя, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня. Духовно єднаючись із загальнонародним піднесенням в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «О слово! будь мечем моїм!» Але відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб’єктивно забарвлені вислови: «червоні прапори, …як макові квітки», «свято землі», «серце, як арфа».

Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ у контрастній кольоровій гамі і так само його відображав. Радісні, світлі мотиви перемежовувались у його ліриці з мотивами суму і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співцем життєстверджувальних настроїв і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.