Українська література - шкільні твори - 2023

Квіти української лірики (За віршами О. Олеся)

Олександр Олесь — псевдонім Олександра Івановича Кандиби. Перша поетична збірка цього автора вийшла ще з 1907 році. Літературна діяльність Олександра Олеся припала на складні часи: початок XX століття був для Російської імперії надскладним. Революційні події набували все більшої гостроти. Країну лихоманило. Олесь не лишився осторонь, живо відгукуючись на події сучасності.

Революція 1905 року, з якою пов’язували свої надії кращі представники демократичної інтелігенції, зазнала поразки. Поет написав із цього приводу поезію «Айстри» . Цей твір — алегоричне відтворення надій першої російської революції. Айстри є образом різноманітних сподівань, пов’язаних з революційними подіями:

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, —

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна…

Проте народ не був готовий одностайно підтримати пролетаріат великих промислових міст, а царат з шаленою жорстокістю придушив найменші прояви вільного волевиявлення громадян:

І вгледіли айстри, що навколо — тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма,

— Схилились і вмерли…

Тяжко сумує поет за втраченою надією. Але надія все ж таки не вмирає.

Швидкоплинність часу подана з точки зору тлінності життя — це невичерпна тема світової літератури. Умирання квітів є своєрідним відтворенням людського цвітіння й смерті.

«Коли б я знав, що розлучусь з тобою…» — сповідальний вірш, у якому Олександр Олесь оспівує гірку долю емігранта. Поет змушений був емігрувати в 1919 році. Він жив у Чехословаччині, Угорщині, Австрії. «Гіркий хліб чужини, і важкі сходи чужого ланку» , — писав античний класик. «Отруєний журбою» поет блукає світом, і ці мандри тривають довгі роки. Чужина ставиться до емігранта з підозрою, а інколи — зі сміхом і глумом. Немає поруч рідних, обмаль читачів, заважають побутові труднощі — це лише частина проблем літератора-емігранта, і Олександр Олесь відчув їх на собі. Спогади про Україну напувають душу гіркими почуттями: поет навіть не зміг попрощатися з рідною землею. Вірш «Коли б я знав, що розлучусь з тобою…» дивно нагадує твір іншого класика нашої літератури — Тараса Григоровича Шевченка:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Ті, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

Олександр Олесь написав:

Ні! не пішов би я з ганьбою

Шукать ганьби на чужині…

На хрест?! Однаково мені!

Так перегукуються два поети, один з яких був вигнанцем в імперії Російській, а другий змушений був кинути імперію більшовицьку.

Поезії Олександра Олеся вважаються одними з найбільш витончених у нашій літературі. Але поет не цурався «проклятих проблем» сучасності, власним життям доводячи істинність свого ліричного таланту.