Українська література - шкільні твори - 2023

Поєднання громадських та інтимних моментів у ліриці О.Олеся (Чари ночі, З журбою радість обнялась…)

Варіант 1

Інтимна лірика O.Олеся — дивовижна казка про кохання, найвищу красу людської душі. Водночас у віршах поета, який завжди був проти замикання у сфері дрібних приватних інтересів, звучав, за словами П. Волинського, "досить потужний струмінь громадських мотивів, які… перепліталися з інтимною, пейзажною лірикою". Можна говорити про поєднання громадянських й інтимних мотивів у ліриці О. Олеся, основними темами якої були кохання, природа, бурхливі соціальні події, настрої після поразки першої революції, вболівання за народ, надії на його пробудження, журба і розпач, вибухи радості й закоханості у дні Лютневої революції.

Восьмирядкова мініатюра "З журбою радість обнялась…" (1906), що дала назву книжці, є концептуальною. Саме ця мініатюра презентувала особливість творчої манери молодого поета — уміння фіксувати найтонші нюанси сердечних реакцій ліричного героя на внутрішні й зовнішні чинники. У ній злито філософію життя, в якому співіснують і змінюються протилежні стани, представлено емоційну наповненість буття ліричного "я", в якому іноді зближені крайні полюси ("В сльозах, як в жемчугах, мій сміх"). У "моментальній фотографії" душі майстерно розкрито психологічний тиск контрастних відчуттів на самоусвідомлення ліричного персонажа:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

Вже тут присутні центральні в поетичному світі Олеся контрастні мотиви сміху й сліз, журби й радості, ранку й ночі. В інших текстах повніше оформиться ще одна антитеза: неволя — боротьба.

Гостре відчуття контрастів у житті й природі є домінантним не тільки в першій збірці поета, айв усій його творчості. Цікаво, що й сам лірик усвідомлював власне новаторство. В одному з листів до дружини він запитував: "Де ж в українській мові готові форми, готові категорії для висловлювання всіх переживань душі і розуму? їх нема і мені довелось їх створювати".

Мало кому з українських поетів-ліриків вдавалося з такою граничною щирістю й проникливістю висловити інтимні почуття. Одним з чудових свідчень тому є поезія "Чари ночі" (1904), що під рукою талановитого композитора Миколи Лисенка стала улюбленою народною піснею ("Сміються, плачуть солов’ї…"). Рядки цієї поезії сповнені живими людськими почуттями, емоційною зворушливістю, пісенною мелодійністю. Вона сприймається як гімн юності, коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Прикметною рисою при цьому є відносна простота вираження поетового світовідчування.

Настановою О. Олеся було — залишити "на мент єдиний" "свій сум, думки і горе" та опоетизувати "мову" квітів, зірок, місяця, чарів ночі, вилити на папір їх сокровенну тайну.

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

Святковий бенкет весни, коли " уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче", відтінює "летючу мить життя" людини, нагадує, що життя тільки "єдина мить". Проїв не слід сприймати ці рядки як заклик будь-що вирвати свою частку життєвих насолод. "Чари ночі" радше є продовженням прекрасної елегії Л. Глібова "Журба": оскільки "знов молодість не буде", то чи варто марно сумувати, та ще й посеред радісного свята " квіток, кохання, снів і млості" ? Печалить поета скороминущість людського життя на тлі вічної краси та гармонії Всесвіту:

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Це вибух емоцій незвичайної сили, що народились у душі ліричного героя полум’ям кохання.

до мене цілий Всесвіт, —

Мати! — Всесвіт усміхавсь, —

кричить він. І віриш йому, і мимоволі поділяєш його радість, і відчуваєш, що Всесвіт усміхається вже й тобі.

Поезія "Чари ночі" — приємно-болісний щем, прекрасне і чисте поривання юнацької душі до життєвих радощів, до дивовижного світу в собі і не менш дивовижного світу навколо. Звідси й заклик забути хоч на якийсь момент "сум, думки і горе", влити струмінь власної душі в буйне, "шумляче море" життя природи. Поет напрочуд точно вловлює ритми та мелодії гаїв і полів, музикою дихає у нього кожен образ. Це голос самої української землі, розкішної й лагідної.

Мінливість настрою ліричного героя, мотиви глибоких душевних борінь, контрасти життя, для яких поет знайшов блискуче-точну формулу. "З журбою радість обнялась", притаманні більшості поезій Олеся. Збірка відбила "вище розуміння мистецтва" й "вищу любов до народу", задушевність лірики молодого поета-ідеаліста, мінливість настроїв його ліричного героя, співучих швидкозмінному життю, С. Єфремов наголошував, що своїми віршами "Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв’язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення ".

Варіант 2

Вже одна з перших збірок "З журбою радість обнялась…" принесла визнання О. Олесю завдяки життєрадісним акордам особистої й громадянської лірики. Хоча й з боку деяких критиків звучали закиди, що в його ранніх творах "бракує широкого різностороннього світогляду і філософічної глибини", на мій погляд, ці докори не зовсім виправдані. Є глибина щирого людського серця, є глибина почуттів, які нікого з читачів не залишають байдужими.

Здоровий дух сильної людини прагне життя попри всі негаразди, попри страждання і горе — живий оптимізм безсмертних рядків О. Олеся збадьорює, відроджує до активного життя у найскладніші моменти.

Роздуми про вічність українського поета нагадують своїм оптимізмом творчість східного поета і філософа Омара Хайяма. Єднає їх гостре відчуття невідворотності плину часу. Те, що було колись, поступово забувається, те, що буде у майбутньому, невідомо.

Для життя людині відведена лише одна мить, проте для смерті — ціла вічність. Отже:

Лови летючу мить життя,

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В роскошах кохайся.

Не слід прочитувати ці рядки буквально, бо для українського оптиміста Олеся найголовнішою розкішшю була розкіш рідної природи. Ніч обіймає усю землю своїми палкими руками, а земля тремтить в цих солодких обіймах.

Поет оживлює природу і веде з нею розмову. Тільки вічна природа, здається, може розуміти той страх, який охоплює душу перед прірвою невідомої вічності. Соловейко співає і б’є своїми піснями у груди, примушує отямитись, забути про буденні проблеми. Ти зараз кохаєш, насолоджуйся цією миттю, бо вона ніколи не вернеться, залишаться лише спогади: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — знов молодість не буде".

Весна іде вам назустріч, розкриває свої обійми. Весна відроджує життя, так само як і кохання народжує життя. Тож не губись, лови летючу мить щастя.

Цей рефрен починає і завершує поезію, що складає дивне враження: все, що містилося між цими рядками, було неповторною миттю. Це думка-спалах, яка виникла і тут же згасла. Летюча мить щастя, насолоди…

Такими ж оптимістичними мотивами сповнена й інша поезія збірки "З журбою радість обнялась".

Поєднуючи антонімічні слова, Олесь досягає оригінального ефекту. Його ліричний герой перебуває у якомусь дивному стані, коли життєві труднощі вкрай виснажили його фізичні та духовні сили, проте сила волі не дає скотитися у прірву відчаю. Ефект полягає в тому, що поет передає лише один миттєвий порух душі — невпевненість:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

Стрижень всієї збірки утворює рятівна думка — навіть у найтрагічніший момент не можна здаватися… Виходу немає? Ні, він є. Важко, неймовірно, але треба йти далі, бо життя — це мить. А вигляне сонце, засяє над світом — і ти усміхнешся крізь смуток

Такою ж була і позиція Олеся - громадянина. У віршах раз у раз виринає віра в те, що негода пройде, "і вільний льот народні крила направлять весело до нас".

Треба боротися до кінця для того, щоб побачити свою перемогу:

/ ти, моя квітко, тим квітам подібна…

Глянь — прапори мають в народних руках,

І дзвони сміються, і волю вітають,

А ти, мов черниця, на цвинтар ідеш.

Ці вірші з’являються у революційні роки, тому й звучать у них тривога, невпевненість, бажання щастя — невід’ємні частини світовідчуття поета. Олександр Олесь висловлює велику надію на перетворення світу, та не тільки треба чекати, а своїми діями наближати світлий день весняного оновлення.

Зокрема це яскраво продемонстровано у поезії "Айстри". Алегоричний образ айстр — то зневірені у своїх силах люди, що живуть у примарному світі; вони — великі мрійники, але пасивні й нерішучі.

Контраст у зображенні прекрасних картин весняного ранку й осіннього дощу ще раз підкреслює невідповідність між сподіваннями прогресивних інтелігентів на оновлення світу і жорстокою розправою влади з народним волевиявленням:

/ вгледіли айстри, що вколо — тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма, —

Схилились і вмерли… — і тут, як на сміх.

Засяяло сонце над трупами їх!..

Поет належав до тих талановитих митців, патріотів України, які воліли краще піти в еміграцію, ніж відчувати на собі залізну руку жорстокого режиму, який нищив культуру її народу. Це й врятувало О. Олеся від насильницької смерті, дало змогу бути самим собою, не пристосовуючись до облудливої дійсності. О. Олесь — це поет високої художньої проби, лицар духу, у серці якого горів палкий вогонь любові до своєї рідної землі та народу.