Українська література - шкільні твори - 2024

«Пісня про матір» — гімн жінці, продовжувачці людського роду на землі

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Варіант 1

Все те, що мав, і те, що в мене є,

Що від людей, що від землі святої,

Що радістю в рядках моїх встає, —

Передано в моє життя тобою…

В. Підпалий

Про материнську любов, про ті уроки добра і краси, які дала мати, про ніжну материнську ласку, про її колискову написано тисячі хвилюючих рядків. Перед матір’ю, "мов перед образом святим", схилявся Великий Кобзар. Та чи тільки він!? Перед матір’ю схиляються царі і владики Цього світу, адже мати — це найрідніша, найдорожча в світі людина; вона дає людині життя, виводить у світ, передаючи своїм дітям у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, надій, смутків і радощів, навчаючи їх творити добро і красу, берегти святе. Тому й не дивно, що впродовж багатьох віків возвеличуються матері, оспівуються у піснях.

Пам’яті рідної матері, як уособленню всього доброго і чесного, присвятив Борис Олійник цикл поезій "Сиве сонце моє". Цей цикл складається із дев’яти віршів, сповнених любові до матері, випромінюючих любов до всього живого. Як літопис материнської долі звучить поезія "Пісня про матір". У цьому вірші поетом порушена вічна тема материнського відходу. Мати всі свої літа віддала людям, дітям, онукам, дбаючи про хліб, про людське щастя і добробут:

Посіяла людству літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.

Все життя мати була доброю до людей і, навіть помираючи, не хотіла нікого турбувати, тихо, непомітно пішла вона за межу, пішла у вічність, "красива і сива, як доля". Вона не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх, вічних цінностей:

— А я вам лишаю

всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах,

і золото на колосках.

Діти й онуки розуміють, як буде їм важко без рідної мами, лагідної бабусі, вони розуміють, яка це велика втрата, тому ладні віддати будь-що, аби вона залишилася з ними, аби вона їх завжди чекала "край воріт".Скільки прекрасних хвилюючих поезій присвячено матерям! Скільки з них стало народними піснями! Всі вони різні, але їх поєднує почуття глибокої любові і поваги до матері. Борис Олійник по-своєму передав почуття до найріднішої людини, своєрідно показав значення жінки-матері у житті людства, нагадуючи нам, щоб ми цінували своїх матусь, проявляли свою любов до них, поки є можливість.

Варіант 2

Ім’я Бориса Олійника стоїть в історії української літератури поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління «шістдесятників» з їхніми злетами та поривами за залізні рамки «соціалістичного реалізму».

У поезії Бориса Олійника вічна тема материнства набула загалом особливого розвитку. До неї він звертається у циклі «Сиве сонечко», збірці «Сива ластівка», однак «Пісня про матір» є справжньою перлиною його творчого доробку.

Мотив синівської вірності, відповідальності перед матір’ю — один з провідних у творчості поета. Та й загалом цей мотив дуже важливий у творчості багатьох українських поетів, оскільки любов до матері єднає усіх людей. І яким би ти не був дорослим, чи й мам би навіть своїх власних дітей, любов до матері все одно житиме в серці. Тому «Пісня про матір» Бориса Олійника — це слова любові, близькі кожній людині.

Пресвітлий образ матері — це уособлення чогось найсвятішого, настільки тонкого й красивого, що, здається, словами це передати неможливо. І поет немовби усім нам допомагає зізнатися матерям у своїй любові, бо ми часто у життєвій марноті забуваємо про це, забуваємо нагадати матерям про свою любов.

Образ матері в поезії Бориса Олійника — це втілення узагальненого образу усіх матерів і кожної з них. їх, прекрасних жінок, здатних на самопожертву заради своїх дітей, їх, які недосипають ночей заради дитячого усміху, уславлює поет:

Посіяла людям

літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

послала стежкам споришу.

Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко —

і тихо пішла за межу.

За цими простими рядками — усе життя матері. І її прості діла насправді обертаються справами планетарними, оскільки саме на матерях та їхній любові до дітей тримається людство. Так, переробивши усі справи, мати «пішла за межу», тобто покинула життя.

Звернімо увагу, якими теплими рядками передано любов дітей до матері:

— Куди ж це ви, мамо?! —

сполохано кинулись діти.

— Куди ви, бабусю? —

онуки біжать до воріт.

На матерях, на їхній любові тримається родина, це вони — хранительки родинного вогнища — здатні зігріти й підтримати кожного у своїй родині, дати дітям й онукам тепло, навчити їх одвічної мудрості, любові до землі та до людей. Понад усе у світі діти люблять своїх матерів:

— Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви

нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим

усю вашу вічну роботу, —

Лишайтесь, матусю,

навіки лишайтесь, не йдіть.

І завершується вірш дуже символічними рядками, коли мати, «красива і сива, як доля», стає замисленим полем на цілу планету. Таким чином поет висловлює думку про те, що це материнська любов обіймає цілу планету своїм захисним шаром:

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою —

злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», —

і стала замисленим полем

На цілу планету,

на всі покоління й віки.

П’ять строф вірша вбирають у себе всю материнську долю — просту й одночасно космічно безмежну, бо матір є берегинею роду, яка «прибрала планету», «навчила дітей, як на світі по совісті жити» й «пішла за межу». Вона не померла у вірші, не зникла, бо матері завжди живуть у пам’яті і тому безсмертні, а саме пішла за межу. Можуть відходити з життя матері, але Мати — вічна, безсмертна, як людство.

Найкраще про свій вірш і його глибинний зміст сказав сам Борис Олійник: «…йдеться про найдорожчу людину, і якась орнаментовка вірша, вишукана форма не пасує до розмови з матір’ю, усе мусить іти відкритим текстом, чесно, чисто, ніби говориш із самим собою. Звичайно, я маю на увазі і всіх наших сусідок, оскільки моя мати належить до покоління, яке винесло на своїх плечах війну, що випала на самий розквіт їхнього життя, молодості. Вони втратили чоловіків, але в найважчих умовах виховали дітей, навчили їх чесно жити. І, на жаль, рано пішли за вічну межу. Про це ще мало сказано і, певен, тут є над чим помислити. Ця тема дає можливість виходити на найскладніші філософські вузли, адже мати — хранителька родинного вогню, сім’ї, що, зрештою, складає основу держави. Ми маємо передати своїх дітям усе про їхніх бабусь та дідів не просто як пам’ять, а як морально-етичну категорію, аби нащадки ставилися до життя, як їхні предтечі. Себто, щоб були не просто споживачами, а творцями, брали на себе відповідальність за світ. Отак прожила моя мати, про це я й хотів сказати».