Українська література - шкільні твори - 2024

Використання алегоричних прийомів у поемі Б. Олійника «Крило»

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Борис Олійник увійшов у літературу на межі 50 — 60-х років вже минулого століття. У своїх поезіях зберіг кращі традиції попередників, але й урізноманітнив їх елементами метафоричного мислення та фольклором. У цьому — секрет незмінної уваги читачів до творчості Б. Олійника.

За що ж так цінують сучасники його твори? Насамперед, за правду, яка, як гострий ніж, видаляє «суспітьні пухлини». А їх дуже багато: міщани-споживачі, для яких матеріальний добробут стає і метою, і стилем життя (до того ж цей добробут здобутий нечесним шляхом); люди-перевертні, які здатні на все, навіть продати власну душу, піти на злочин. Здавалося б, ці негативні явища мають поступово зникати в міру прогресу суспітьства. Проте вони залишаються, і не стіньки у своїх зовнішніх виявах, скільки у внутрішніх — душах, серцях людей.

Ця проблема не стала новою і для Б. Олійника. Поет розмірковує про добрі й лихі начала в людській душі на сторінках поеми «Крило» (підзаголовок — «Новорічна казка»).

Новорічної ночі кожен отримує щось у подарунок, герої поезії — крила:

…Кому — валянки, кому — мед од простуди,

…а цьому гаспиду, прости. Господи, — крила?!

І справді поет використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому птаха з перебитим крилом. Він доглядає за ним, піклується. І диво-птиця стає йому добрим товаришем і братом, «олюднюється» зовні — має вишиту сорочку, кеди. Одужавши, птах щовесни прилітав до свого рятівника, вчив його літати, розповідав про свої мандри. Автор використовує алегорію, стверджуючи, що людина має жити мрією, хоч у думках злітати над повсякденністю. Тому й благороднішим, і щасливішим стає маленький хлопчина. Як сирота, він гірко плакав, проводжаючи журавлів у вирій. Між маленькою дитиною і птахом виникає взаємозалежність: «щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс». У стосунках «олюдненого птаха» і хлопчини-напівптаха головне — духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння одне одного:

А потім над селом вони злітали,

І зорі їх ховалися під крила,

І так обом їм хороше було!

…І так у світі хороше було!

проте ця іділія порушується… «Сусід-завидюха», людина, усім чужа і ворожа, убиває журавля ціпком. Щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах.

Із його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптом старіє:

…Кришились зуби, западали щоки, —

І він ставав столітнім, древнім дідом.

Замість руки в головного героя з’являється закривавлене «надламане крило». Ця деталь-алегорія набуває символічного значення, бо колись його «товариш» сказав «…бо крилом я до тебе приріс». Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі, який совість давно продав «утридорога… із салом на базарі».

Б. Олійник художньо вирішує проблему вини і кари. Сусід-злочинець страждає, бо щоразу опівночі

…на порозі виростав юнак З обличчям сірим, як сира земля.

Сивіший від туману.

«Як у пастці вовк», заметався злочинець, він навіть звертається до суду, щоб пересидіти в тюрмі якийсь час. Проте мудрий суддя зауважив:

Ти таке вчинив.

Що і статті у кодексі немає…

Ти ж найсвятіше — небо, — дядьку, вбив,

А це вже вище від людського суду.

Кара злочинця — не в муках сумління, а у вічному страху за себе, бо він злочинними діями поставив себе поза законами людського існування.

Треба берегти «небо» — ця алегорія — серцевина поеми Б. Олійника розуміється сьогодні так: людина має жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, прихильності, душі, — це найстрашніший злочин.

Тож настав час нам, молодому поколінню, озирнутися навколо, побачити над собою золоті зорі, синє небо, прислухатися до співу птахів. І чекати, коли до нас у вікно постукає журавель — символ щастя й злагоди!