Українська література - шкільні твори - 2026

Віяння фольклору в поезії Бориса Олійника

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Не кожному поету змолоду й до поважного віку випадає бути улюбленцем долі. Борис Олійник має таке щастя: довгі роки його творчістю захоплюються люди різного віку і різних уподобань. Його поезія ніби народжується сама собою, багатобарвна, зажурена, ласкава, іронічна або й саркастична. Його ліричні твори торкаються найпотаємніших струн душі. Усі поеми і більшість віршів мають свій сюжет, що для поезії велика рідкість, адже сюжетні композиції часто можуть замінити особливу емоційність, образність звичайною розповідною інтонацією. Та твори Бориса Олійника і в сюжетній розповіді залишаються поезією, бо його поетична мова тісно пов’язана з пісенною народною творчістю. У вірші «Говорили-балакали дві верби за селом» вгадується поетичність народної думи, побутово-розмовна інтонація, печаль від невідворотності плину часу:

Говорили - балакали дві верби за селом.

Потім тихо поплакали дві верби за селом.

А про що, а за чим говорили - балакали, потім тихо поплакали дві верби за селом?

Цю розмову підхоплюють дві вдови, дві тополі гінкі, дві дівчини в порі, про що ж плач удів, тихий сміх тополь і дівчат? Про це знають тільки

…ДВІ стежини малі, що одна тільки топчеться, а друга заростає вже, що одна лиш вибрунькує, а друга усихає вже, як листок на гіллі.

У багатьох своїх творах Б. Олійник виявляє молодечу зухвалість у віршуванні, змінює розмір рядка, ритм, використовує своєрідні рими. Але все це не знищує схожості з фольклором, а тиха печаль, ласкава усмішка мудрості над забавами юності підкреслює народність творів.

Борис Олійник прийшов у поезію з краю Котляревського й Гоголя — Полтавщини, де цінують народну пісню і влучне веселе слово. У кожному своєму творі поет висловлює щиру любов до рідного краю, складає подяку і шану людям, які вчили його жити власним прикладом. З народних першоджерел Олійник виніс чесність, сумлінність, людяність, вірність і непримириме ставлення до підступності та духовного спустошення. Поезія його істинно народна, у ній яскраво відбилася сучасна й історична Україна з усіма її болями, жалями, надіями на майбутнє:

Мати наша — сива горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною.

Небо — празниковою хустиною.

Сивий дуб — прокуреним прадідом.

Білочка — мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею —

Чистою сльозою — водицею…

Чи це ж не приклад фольклору? Наближення до нього — це найвища ознака не просто майстерності, а великого таланту й неперевершеної художності. Вся Олій- никова поезія — це пронизана фольклором душа, пісня про народ і для народу.