Українська література - шкільні твори - 2024

Величальна матері (за творами Б. Олійника)

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Варіант 1

Я не знаю чому, але вірші Бориса Олійника, які він присвятив своїй мамі, вражають мене до глибини душі. Мабуть, тому що вони присвячені найближчій і найріднішій у світі людині, яка любить нас самовіддано до кінця життя, до кого ми йдемо як у найскрутнішу хвилину, так і в радісну.

Синівською любов’ю проникнута збірка поезій «Сива ластівка». Образ Матері — символічний, і разом з тим він реальний. Це те, що підтримує людину та робить її доброю:

Мати наша — сива горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною…

Зворушливо звучить здавна призвичаєне звертання на «ви» до батьків: «Та що ж ви надумали, мамо…» Біль і туга звучать у тих поезіях, де син усвідомлює, що прощання з мамою, яка завершила своє земне життя, неминуче, але саме ця неминучість і завдає найбільшого болю:

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою —

злетіли увись рушник

…і стала замисленим полем

на ділу планету, на всі покоління й віки.

Борис Олійник не намагається показати матір як щось більше, ніж просто мама, яка любить і чекає свого сина. Це наш оберіг — мати, яка в очікуванні свого сина. Мати — яка охороняє душу своєї дитини від поганого впливу, додає сили й мудрості у прийнятті рішень чи зваженості вчинків. Мати — вічна любов і вічна туга.

Варіант 2

Важливе місце у творчості видатного сучасного українського поета Бориса Олійника посідають вірші, присвячені матері.

Мати в його поезії — це Берегиня роду, уособлення доброти, ніжності, тепла. У вірші «Мати наша — сивая горлиця» «до її серденька горнуться» не тільки діти; відчуваючи її тепло і доброту, весь навколишній світ лине до неї, відповідає добром, наділяє її своїми дарунками:

Золота бджола — намистиною.

Небо — празниковою хустиною…

Жура-журавель над криницею —

Чистою сльозою-водицею,

А земля — пшеницею ярою.

А мати озивається до всіх до них — піснею.

Символом материнського чекання є жінка-мати в поезії «Мати». Із прадавніх часів повелося на українській землі, що матері, благословивши синів і провівши їх у далеку путь, з тривогою і надією чекали на їх щасливе повернення — з чумацького походу, з війни, із заробітків. Чекали, не втрачаючи надії, скільки б років не минуло…

Сучасна ж мати із поезії «Мати» чекає сина з незвичайної мандрівки — з космосу. Якщо він не повернеться, то стане для хлопчаків «одвічною зіркою, героєм поем і романів. А у матері ніколи вже не буде сина. І тому вона, в тривозі і надії, вночі йде за село і, ставши на коліна, молиться небові, молиться на… рідного сина.

Справжнім поетичним шедевром, сплеском синівської любові і вдячності є вірш із циклу «Сиве сонце моє», який Борис Олійник присвятив пам’яті своєї матері. Поет писав про свою матір, а написав про всіх матерів, які самі жили за законами Добра, Справедливості, Співчуття і своїх дітей навчили, «як на світі по совісті жити».

Нелегка доля судилася матері: під час війни бідувала з малою дитиною, рано овдовіла, отримавши на чоловіка похоронку. Увесь тягар післявоєнної відбудови ліг на її плечі, за безкінечною роботою і клопотаннями ніколи було вгору глянути. Але попри все вона вважала себе щасливою, бо жила серед добрих співучих людей на прекрасній землі, бо це завдяки її невсипущій праці «молоділа і прикрашалась килимами» ця земля.

Після смерті мати залишила по собі добру пам’ять — стежка до її могили залишається протоптаною навіть узимку.

Остання поезія циклу «Мамо, вечір догоря» (покладена на музику і звучить як пісня у прекрасному виконанні Ніни Матвієнко) сповнена невимовної любові і світлої печалі.

Життя триває. Знову прийшла весна, яку так любила мати. Зацвітає вишневий сад, посаджений її руками, з далеких країв повернулися на рідну землю журавлі, біля тихої стежки, якою вона ходила, зацвіла матіола. Все навколо нагадує її, викликає теплі, незабутні спогади. Залишилася світла вічна пам’ять про матір, яка

…Від лютої зими Затуляла нас крильми.

Прихилялася Теплим леготом.

Задивлялася білим лебедем.

Була для всіх сивим, світлим сонечком.

Щира синівська вдячність їй за це.