Українська література - шкільні твори - 2026

Людина і природа у поемі Б. Олійника «Крило»

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Багато поколінь українців у дитинстві свою радість виявляли за допомогою сонячних рядків Олександра Олеся: «А вже красне сонечко припекло, припекло, яснощире золото розлило, розлило. На вулиці струмені воркотять, воркотять. Журавлі курликають, та летять, летять». Журавель споконвіку в Україні був птахом мало не священним, недоторканим. Адже курликання журавлине сповіщало про настання весни миру зеленої благодаті.

У своїй поемі-казці «Крило» Борис Олійник оригінально розкриває тему відносин між людиною і природою, між людиною і її високою мрією, духовним здоров’ям і обмеженістю, звироднілістю окремих перебувальників на землі.

Заглибивпіись у зміст поеми, проникаєш в духовний світ персонажів з чистим сумлінням, а також бачиш ницість і здрібнілість тих, хто посягнув на світлу людську мрію і сподівання.

Хоча у сюжеті поеми реальне тісно переплітається з фантастикою, з вигадкою, ми ніяких незручностей у сприйнятті змісту твору не відчуваємо, в наш духовний світ як живий увійшов символічний образ покинутого журавля «з перебитим у лікті крилом». Загинути йому не дав звичайний хлопчик (певне, з тих, що весною дружно виспівують: «журавлі курликають, та летять, та летять…»). Він удома дав притулок журавлику, виходив його, і так вони здружилися, що навчив журавлик хлопчика літати… «зорі їм ховалися під крила і так обом їм хороше було».

Здавалося, що настала повна гармонія у взаєминах людини з природою. Та де там! На цій же землі бачимо сусіда — заздрісника і ненажеру. Це він убив довірливого журавлика, щоб приховати крадіжку, свідком якої став птах. Журавлик до сусіда:

За звичкою довірливо ішов.

(Бо думав же — людина)…

Зі смертю птаха юнак втратив здатність літати. Поет переконує нас, що всяке зазіхання на гармонію в природі, на духовне багатство людини обертається передусім проти самого руйнача.

Покрадьки лиходій проник до суду, щоб сховали його від посивілого з горя юнака. Злочинцеві не давало спокою «замість руки надламане крило». Та в кодексі навіть статті такої не знайшлося, щоб убивцю судити. Суддя мовив:

Ти ж найсвятіше — небо, дядьку, вбив.

А це вже вище від людського суду.

Хіба що совістю тебе скарать?

Так і її ти вже давно продав

Втридорога… із салом на базарі.

Ото хіба іще зостався страх.

То хай страх тебе щодня вбиває…

Всяк, хто посягне на людську мрію — бачити височінь ясного неба, жити в добрій злагоді з природою, — піднімає руку нас самого себе.

Проблема гармонійної єдності людини й природи залишається ще не розв’язаною. І тому твір звершується словами, сповненими болю й зажури. Тільки тепер йдеться не про птаха, а про молоду людину, передчасно посивілу, передчасну засмучену:

Потяглися журавлі вдалеч плавко.

Доганяв їх листопад за селом.

Тильки сивий чоловік тихо плакав.

Юний… сивий чоловік німо плакав

З перебитим у лікті крилом.

у своїй поемі-казці «Крило» Б. Олійник порушив дуже важливу проблему. Він ніби переконує читача, що ніякі матеріальні блага не можуть дати людині духовного злету. Тому порушення гармонії природи і людини неминуче призведе до катастрофи загальнолюдських моральних цінностей, які об’єднують людей на планеті.