Українська література - шкільні твори - 2024

Ми - українці, а не гречкосії. Роздуми над поезією Бориса Олійника

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

У передньому слові до збірки поезій Бориса Олійника «Основи» (2005 р.) Михайло Шевченко чітко і всеосяжно окреслив постать поета: «Дивовижний чародій інтимної лірики, володар плечового удару в публіцистиці, недосяжний фігурист в іронії, майстер поем — Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці і філософії, яка не має аналогів у землях близьких і землях далеких, один із найбільших поетів другої половини двадцятого століття». Він увійшов у літературу у пору «хруїцовської відлиги», дух шістдесятників запалив у його серці вільнолюбний вогонь.

У Бориса Олійника своє бачення ролі і місця митця у суспільстві. Для нього головне — непідкупність і безкомпромісність. А ще — скромність, що межує з почуттям гідності. Сильні, переконаний поет, не доводять своєї сили. Славні — не просять на славу («тяжчого ж, брате, видовища в світі нема, аніж поет, що старцює під вікнами слави»).

Головне у житті, вважає Борис Олійник, зробити свій вибір. Його програмний вірш із однойменної збірки має назву «Вибір»:

Над штормом, над шабельним зблиском.

Над леготом теплим в житах Гойдається вічна колиска Маятником Життя…

У безмежному в часі і просторі Житті кожен вибирає своє місце під сонцем. Одні тихо й непомітно тліють за крок від межі — так, що й не зрозумієш, чи живі вони, чи не живі. Інші насолоджуються славою, забувши про все на світі. Поет не хоче так жити, у нього своє місце у вічній колисці Життя. Навіть якщо йому запропонували б вищу лаврову почесть, що обвила б його чоло, він уже зробив свій вибір — раз і назавжди:

Я вибрав найвищу почесть:

У чистім і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!

Таким самим сміливим і безкомпромісним виступає ліричний герой у поезії «Ринг». Він — боксер і віддає перевагу чесному і справедливому бою, де переможцем, без сумніву, буде сильніший. Однак ліричний герой знає, що всі у майбутньому двобої відвернулися від нього. Чесного бою не буде: рефері винувато ховатиме очі, його секундант залишив у роздягальні рушник на видноті, а суперник сховав свинець у праву рукавицю. Всі про це знають і підло мовчать.

Що ж, буде бій.

Важкий. Без правил.

Мій ворог — публіки владар —

Мені вцілятиме ізправа Під серце зважений удар.

Та ліричний герой готовий до цього ганебного поєдинку. Єдине, чого не прорахували суперник і продажний рефері, — силу духу ліричного героя, його рушійний лівий удар. Головне — лише зібрати всі сили доісупи у вирішальний момент:

я визбираю в жмуток силу Своїх поразок і удач —

В ім’я Отця, і Духа, й Сина Обрушу з лівої удар.

Це буде потім, а поки що ліричний герой Олійника іде до лисніючого холодом квадрата рингу, наче піднімається на вершину випробувань:

Іду. І поруч твердо

Крокує Честь — мій секундант.

Борис Олійник одним із перших у 60-ті роки після довгих десятиліть мовчання поетів на повний голос заявив про національну ідею, про честь і гідність українців. І водночас ніби «роздягнув» усю нашу душу, «розкоронував гречкосійство» і примусив подивитися на себе по-іншому:

Злізайте з печі.

Вдарте у кресала.

Аби вогонь пропік на душах сало І нагадав, що править не живіт,

А дух Шевченка — віщого месії.

Що ми — вкраїнці, а не гречкосії.

Що ми — живі!

Важко щось заперечити і неможливо сказати краще, більш влучно. Мабуть, все-таки варто прислухатися до поета, який слово «Життя» пише з великої літери. Варто йому повірити.