Українська література - шкільні твори - 2024

Мотиви гармонії людини і природи в поезії Б. Олійника Крило

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Варіант 1

Навчив журавлик хлопчика літати…

Борис Ілліч Олійник — поет планетарної широти мислення, щирий, відвертий зі своїм читачем. Саме з ним веде автор серйозну, виважену бесіду про загальнолюдські цінності: про благородство душі, свободу духу, про повагу до найріднішої людини — матері, про щастя жити на землі і залишити по собі добру пам’ять, про гармонію людини й природи, про радість миру і жах війни.

Особливо мене вразила поема Б. Олійника "Крило", в якій письменник алегорично розповідає про відчуття щасливої людини, що живе в гармонії з природою, про підступність, кривду та її наслідки для відкритої всьому світові душі, про совість.

Восени, коли птахи відлітають у вирій, маленький хлопчик підібрав журавлика, який, "як сирота, гірко плакав з перебитим у лікті крилом"; дитина з чистою душею змогла відчути те, що пташині потрібна допомога й ласка, із радістю "додому приніс журавля". Дитяче серце найчутливіше до страждань інших, саме тому хлопчик не зміг пройти повз чуже горе, та й вихований він, як видно з твору, батьками, що люблять і розуміють природу, мають час подивитися навколо і побачити прекрасне у звичайному, бо "мати вишила журавку сорочку. Батько кеди з крамниці приніс". Швидко одужав журавлик і віддячив він своєму рятівникові, до якого "крилом… приріс", тим, що розповів про дива всього світу:

Про Африку, про Ніл і піраміди,

Що вельми схожі на стоги тутешні,

Про модно розфарбованих папуг.

Які по-людськи вміють говорити;

і навчив хлопчика літати.

Звичайно, пише поет не про справжнє вміння літати — на жаль, людина на це не здатна — а про вміння літати душею і сприймати красу і привабливість світу, зорі якого "їм ховалися під крила". І впевнені ми, читачі, що з маленького хлопчика, який зробив гарний вчинок, виросла справжня людина, що вміє бачити і розділяти погане і гарне, вміє любити і турбуватися про інших, уміє відповідати за свої вчинки і цінувати здобутки інших. На таку людину можна покластися у скрутній ситуації, їй можна довіритися із таємницею тощо. Гармонійне життя з природою породжує гармонію в душі — до цього веде письменник свої роздуми.

Якщо ж зруйнувати цю гармонію, людина втратить віру, розчарується і перестане дбайливо ставитися до інших. Злочин і підступність викликають помсту вищих сил, в існування яких ми можемо вірити, а можемо не вірити. Жорстокий і заздрісний сусід-злодій убив журавку. Коли про це довідався юнак, він став "столітнім, древнім дідом",

А потім щось під серцем обірвалось,

І сич зареготав, як потурнак:

"Уже тобі ніколи не літати!"

Людина з пораненою душею, як правило, втрачає віру в доброту світу, стає мудрою не по роках. І коли чергової осені листопад проводжав журавлів у теплі краї, "сивий чоловік тихо плакав, юний… сивий чоловік німо плакав з перебитим у лікті крилом". Не залишився непокараним убивця-сусід: щоночі совість малює йому страшну картину появи юнака з поламаним і закривавленим у лікті крилом, який з докором і зневагою в очах простягає знаряддя злочину — ціпок. І не можна відбути покарання за цей ганебний вчинок, немає такого закону, тому довічно приречений злодій на докори сумління.

Талановитий письменник і справжня людина, Борис Олійник своїм твором учить жити в гармонії із природою і самим собою, цінувати прекрасне і помножувати добро на землі.

Варіант 2

Активна громадянська позиція — визначальна риса поезії Бориса Олійника. Його слово — це слово митця зі стійкими переконаннями, одного з тих, хто з гордістю усвідомлює свою приналежність до будівничих нового світу. Пристрасті й боріння епохи — і його особисті переживання, тому поет часто виступає і як публіцист, полеміст.

Особливо помітно ця гострота злободенності проблем поезій Олійника, драматично-трагедійний струмінь його поетичного слова визначилися в його поемі "Крило", яка вийшла у 1981 році.

Образ птаха — традиційний для української літератури — є втіленням чистоти й духовності людини:

Потяглися журавлі

вдалеч плавко.

Доганяв їх листопад за селом.

А один, як сирота,

гірко плакав

З перебитим у лікті крилом.

Назва "Крило" має досить символічне значення, означаючи злет людини над буденністю, піднесення її духовності, чистоту її помислів.

Звернімо увагу, що поет підкреслює, наскільки людяним був хлопчак, який пожалів птаха, пригрівши його:

А ішов собі хлоп’як через луки.

Запримітив сірому здаля.

Він узяв, як дитину,

на руки

І додому приніс журавля.

І журавель віддячив хлопцеві: наступного вересня до нього у двір прилетіло багато журавлів, і журавлик на подяку навчив хлопчика літати:

Отак вони й росли, як близнюки.

Навчив журавлик хлопчика літати.

Коли село хилилося до сну,

Вони удвох виходили на луки,

І журавель розповідав малому

Про Африку, про Ніл і піраміди…

Журавель супроводжує хлопчика протягом всього його змужніння і врешті благословляє його кохання:

І журавель сказав їм:

"Щаслива ти. Достойна в тебе пара.

Я вас обох приймаю. І — люблю".

О, як утрьох їм високо літалось!

І так у світі хороше було!

Ідея високої духовності людини втілена у казково-фантастичному образі журавля-юнака, де образ птаха олюднений не тільки за допомогою гумористично-побутових деталей, як, наприклад, куплені у крамниці кеди, сорочка. Хлопець, здобувши крила, не перетворюється на напівптаха, а, скоріше, утверджується у своїй людській сутності. Лишаючись кожен сам собою, юнак і журавель відчувають один одного, і вони вже ніколи не зможуть жити поодинці. Бо — "крилом я до тебе приріс", отож виникла якась неповторна взаємозалежність між людиною і птахом, високе єднання між ними.

Образам юнака і його коханої, птаха протиставляється образ сусіди — людини мізерної та завидющої:

А поруч жив сусіда-завидюх.

Стояла в нього на два ґанки хата.

Добра усякого — аж розпирало

Суцільний мур.

Досить показовим є те, що підкреслюється відсутність у сусіди дітей, бо людина, яка не хоче мати дітей, взагалі не здатна любити будь-кого. І сад у нього був не квітучий, пишний, як звичайно, а "задушений глухим парканом", минали його навіть солов’ї. Таким чином за допомогою кількох деталей підкреслюється душевне зубожіння сусіди, якого навіть не хочеться називати людиною. І у цього нелюда піднімається рука на журавлика, який:

За звичкою довірливо ішов.

(Бо думав же — людина)…

Ще одна показова деталь: у чоловіка "зеленим люто засвітились очі", немов у звіра-хижака. Та чоловік-хижак не уник своєї кари, він став самотнім, не потрібним людям, чужим природі ("собаки не любили його, страх!", "де він ступав, там не росла трава").

Що ж сталося з юнаком? В очах мертвого журавля він побачив своє миттєве старіння, бо втратив свою душу, свого товариша, частину самого себе, свою юність:

Коли у мертвім оці журавля,

Як в дзеркалі, своє лице угледів,

Що просто на очах старіло важко:

Одна по одній зморшки проступали,

Кришились зуби, западали щоки, —

І він ставав столітнім, древнім дідом.

Злочинець же не знав відтоді спокою, метався від постійного докору сумління, яке з’являлося йому у вигляді зістарілого юнака з перебитим крилом замість руки. Так, зло було покарано, але добро постраждало невимовно, непоправно.

Дійсно, юнак з пташиним крилом став у творі своєрідним символом єднання людини з природою, бо людина є невіддільною часткою природи, дитиною природи, і не може себе від неї відділяти, віддалятися від неї. Однак зміст поеми "Крило" набагато глибший, ніж просто заклик любити і берегти природу. Тут говориться і про Любов до всього живого. Взагалі про здатність людини любити, а також про заздрість, жадібність, ницість, злочинність мізерних людських душ, тобто про святе й грішне в людині, високість її злетів та дрібні падіння. Отже, поема ця звернена до всіх людей у їхній людській вищості.

Варіант 3

Інколи, живучи між людей, ми не знаходимо такої втіхи і відради, такої моральної насолоди, яку дає нам природа. Природа — каша колиска, вона дарує нам можливість жити. Тому наш святий обов’язок — любити її, розуміти, вболівати за неї. Життя людини і матері-природи — це вічна тема в мистецтві. Останнє століття вона стала проблемою, бо все частіше й частіше порушується гармонія між людиною і природою. Ця проблема в двадцятому столітті дуже гостро піднімалась багатьма українськими письменниками. Кожен з них відтворював природу по-різному, але всі вони ставали на її захист, виступали проти її винищувачів.

Проблему гармонійної єдності людини і природи піднімає і Борис Олійник у своїй поемі-казці "Крило". У цьому творі поет оригінально і своєрідно підходить до проблеми взаємовідносин між людиною і природою, між людиною і її високою мрією, духовним здоров’ям і обмеженістю, навіть звироднілістю деяких представників людського роду.

Читаючи поезію Б. Олійника, ми розкриваємося назустріч покинутому журавлику "з перебитим у лікті крилом", жаліємо його, співчуваємо, проникаємося найкращими, найтеплішими почуттями до звичайного хлопця, що мав щиру відкриту душу і не дав загинути птаху. Хлопець дав притулок журавлику, виходив його. Настала повна гармонія людини і природи, невіддільних одне від одного. Хлопець і журавлик так заприязнилися, що птах навчив свого рятівника літати, і "зорі їм ховалися під крила, і так обом їм хороше було".

Але якби у світі всі люди були такими добрими, як цей хлопець, не було б проблеми взаємовідносин між людиною і природою, не постала б у двадцятому столітті так гостро екологічна проблема, проблема збереження природи, багатьох видів її рослинного і тваринного світу. Журавлика вбиває заздрісний сусід. Але немає в нашому законі таких кодексів, які б містили покарання тим, хто посягає на природу, хто винищує її, забруднює, тим, хто чинить зло духовному світові людини:

Ти ж найсвятіше — небо, дядьку, вбив.

А це вже вище від людського суду.

Хіба що совістю тебе скарать?

Поет переконує нас, що всяке посягання на злагоду в природі, на людську мрію бачити височінь ясного неба, обертається карою для самого руйнівника, адже, піднімаючи руку на природу, він замахується на самого себе.

Ницість і здрібнілість того, хто посягнув на світлу людську мрію і сподівання, поет протиставляє багатству внутрішнього світу того, хто небайдужий до природи. Автор показує, наскільки великим горем для людини є втрата мрії, порушення гармонії: юнак від болю і зажури передчасно посивів, смерть журавлика він сприйняв як власну трагедію:

Юний…сивий чоловік німо плакав

З перебитим у лікті крилом.

Борис Олійник дає нам простір для роздумів, залишаючи проблему гармонійної єдності людини й природи не розв’язаною.