Українська література - шкільні твори - 2024

Ліричний герой Бориса Олійника

Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Борис Олійник належить до покоління шістдесятників. Він увійшов у літературу під час бурхливого оновлення громадсько-політичного життя, і це не могло не позначитися на його поезії. Вибір тем, своєрідна поетика інтонації, що легко впізнаються уважним читачем, — усе це зумовленоі як талантом і творчою особистістю, так, певною мірою, і часом.

Борис Олійник звертається до різноманітних тем, але всі їх поєднує насамперед ліричний герой, у рисах якого ми бачимо багато від його творця. Саме позиція автора, своєрідний погляд на світ стають найціннішим у віршах Олійника.

Ліричний герой Бориса Олійника — не виняткова постать, а носій ідей та ідеалів свого покоління. Йому властива активна життєва позиція, неприйняття обивательського погляду:

Рвешся в бій? А кому це нада?

Хочеш грому — сходи в кіно.

Поет же кидається в бій завжди, як бачить негідні вчинки, втрату людяності. У вірші «В оборону хліба» він веде розмову з юнаком, «зодягненим на джинсовий мотив», який грає у футбол, використовуючи замість м’яча «півхлібини». У рвучкому ритмі вірша відчувається великий гнів людини, яка ледь стримує себе. Усе ж таки стримує і веде з хлопцем — із иитзчем — бесіду про хліб, То не просто їжа, то такий же символ народу, як і мова. Хлібороби України ставилися до хліба як до святині. Через усе життя пройшла ота шматина хліба, якою ділилися солдати, без якої мерли в тридцять третьому і сорок шостому:

Ми всі із хліба виростали, сину,

із праці себто — чуда із чудес, —

Яка нас охрестила на людину.

Піднявши з чотирьох до піднебес.

Хлопчина «замахнувся на душу» народу, і Олійник попереджає: цей замах повертає нас до «чотирьох», до звіра.

Досвід ліричного героя Олійника збагачений пам’яттю про тих, хто жив на цій землі. На думку поета, це теж основа людяності. У поемі «Урок» він каже:

Пам’ять віри. Пам’ять роду.

Пам’ять прапора і серця.

Лиш по пам’яті в людині

Пізнає людину світ.

Сам Олійник відчуває себе паростком Шевченкового дерева. У віршах, присвячених Кобзареві, він замислюється над долею митця і робить простий та глибокий висновок: цінність мистецтва визначить народ:

Життям і канчуками вчений,

Він, загнаний під самий низ.

Останній гривеник Шевченку

На перший пам’ятник приніс!..

Нам довелося стати свідками історичного суду над багатьма письменниками й поетами. За кілька років забуті ті, вважали свої твори справжньою літературою. Настав час тих, хто, за словами Олійника,

глаголить… народними, устами.

Його устами, вдосвіта уставши,

народ себе глаголить на землі.