Українська література - шкільні твори - 2024
Життєве кредо Олега Ольжича у вірші «Господь багатий нас благословив»
Всі публікації щодо:
Ольжич Олег
Син відомого українського поета Олександра Олеся Олег Ольжич відомий як політичний і громадський діяч, історик і археолог, публіцист і поет. Після 1923 року О. Ольжич був змушений назавжди виїхати з України. Митець працював в Берліні і Празі, а потім був викладачем у США, у Гарвардському університеті.
Творчий спадок О. Ольжича — наукові дослідження з археології, публіцистичні статі, дитяче оповідання «Рудько», кілька поетичних збірок, серед яких найбільш відомі книги «Підзамчя», «Вежі» та «Рінь». Поетичний стиль митця приближений до неокласицизму. Більш усього поета цікавили минулі епохи, та це й не дивно, адже за фахом О. Ольжич був істориком. У його віршах оживають античні герої і боги — Гектор, Андромаха, галльські воїни, в образах яких бачаться борці за волю України й ті, хто поряд з ними йдуть на боротьбу під синьо-жовтими стягами, ті, хто не жалкує життя зі «своїм невблаганним сумлінням».
Своє творче кредо поет висловив у лаконічному (усього вісім рядків) вірші «Господь багатий нас благословив». Цікаво, що цей вірш не увійшов до жодної поетичної збірки О. Ольжича. Він, як і цілий ряд інших віршів, серед яких «Ясне мерехтіння кіно», «Пророк» та інші, став зразком філософського та інтелектуального осмислення буття. Вірш «Господь багатий нас благословив» перегукується з такими творами, як «Городок 1932» та цикл віршів «Незнаному воякові», у яких звучить ідея жертовності за національне і соціальне визволення України. О. Ольжич недарма вважався одним з найвідоміших українських націоналістів, через що і був змушений емігрувати з України.
На жаль, мрія поета побачити Україну незалежною суверенною державою за його короткого життя не здійснилася. Під час Другої світової війни він був заарештований і у 1944 році закатований у фашистському концтаборі Заксенхаузен неподалік від Берліна. Німецькі загарбники, як і поневолювачі з радянської влади, не хотіли бачити Україну вільною. І ті, й інші готували для неї ярмо. І для фашистів, і для комуністів наша країна була лише джерелом робочої сили, місцем, де можна було поживитися деревиною, плодючими землями, краєм, багатим на природні копалини. В часи, коли одна тоталітарна система воювала з другою, для самосвідомого українця дуже необхідними були «дари господні», які неможливо відняти:
«Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти!»
На думку О. Ольжича, українець, який буде мати саме ці риси в своєму характері, врешті-решт стане переможцем і підніме свій «найхмільніший келих». Для поета це був «келих» національного визволення і боротьби за волю. Цей келих і обрала Україна серед «солодких і променистих вин», під якими розуміються солодкі обіцянки тих, хто не хотів бачити Україну могутньою незалежною державою.