Українська література - шкільні твори - 2026

Проблема збереження миру на землі (за віршем О. Підсухи «Запахло квітнем»)

Варіант 1

Однією з улюблених тем О. Підсухи є любов до рідної землі та до всього, що з нею пов’язане: природи, людей, мови. Та справжній патріот не може ненавидіти інші країни. Любов до рідної землі повинна йти пліч-о-пліч з любов’ю до всієї землі, всіх людей. У творі «Запахло квітнем» відтворені такі почуття.

Поет посилає привітання різним народам, радіючи з того, що війни і непорозуміння залишилися позаду і замість «розтерзаного боями світу» постала єдина земна куля. Такі його настрої пов’язані із першими польотами наших космонавтів до космосу. Чи мають значення наші земні конфлікти у порівнянні з тим, що діється зараз, — ніби хоче сказати поет? Ми не з різних країн, а з єдиної планети. І хоч говоримо різними мовами, та всі ми земляни, людство, і шлях наш «стелеться угору».

Ми всі є не тільки власниками єдиної землі, а й спадкоємцями єдиної культури. І Барбюс, і Тагор, і Данте, і Шекспір — «ви всі мої із давніх пір». Тож якщо ми маємо так багато спільного, чому ж вбиваємо один одного, чому придумуємо увесь час нову зброю, замість того, щоб об’єднатисвої зусилля для встановлення миру на всій землі?

Хай не свинець гарячий в груди,

Не вибух атомний вгорі.

Добридень вам, всі чесні люди,

Земної кулі трударі!

Слова О. Підсухи, сказані ним ще у 1963 році, ідосі не почуті: очинаються нові війни, вчені проводять досліди для створення нової зброї, та спадкоємцями усього цього буде наше покоління. Тож, сподіваюсь, ми усвідомимо нарешті й відреагуємо на заклик О. Підсухи до миру.

Варіант 2

Кожну людину на нашій планеті хвилює проблема війни та миру. Не можна не погодитись із думкою про те, що найбільше щастя — жити в мирні часи у злагоді з іншими народами.

Саме цю думку прагне донести до нас видатний український поет Олександр Підсуха у вірші «Запахло квітнем». Поет доводить, що люди стомилися від постійних воєн, вони виснажені трагедіями, страхом, болем. Тож навіщо нести сусідові й собі таке лихо, коли можна простягнути руку дружби?

Поет мріє, щоб назавжди в минулому залишилися «прокльони, шанці» й «розтерзаний боями світ». Це дозволить людству нарешті скинути зі своєї душі багатовіковий тягар злоби й насильства та пильніше придивитися до того прекрасного світу, у якому воно живе.

О. Підсуха переконаний, що коли люди усвідомлять неповторну красу природи, а також те, що Земля — єдина велика домівка для всіх нас, вони не зможуть і далі нівечити чуже життя.

Поет закликає нас згадати про численні культурні досягнення кожного народу, що збагатили не лише світову скарбницю, але й духовний світ багатьох людей. Не можна забути безсмертні шедеври Барбюса й Тагора, Данте й Шекспіра. А якщо в нашій пам’яті мирно співіснують представники культури різних народів з їхніми болями й радостями, переживаннями та надіями» тому чому б не дружити й живим:

Усі мої, усі зі мною,

Усі ввійшли до мене в дім,

Навік здружившись між собою, —

Чом не дружити нам, живим?

У вірші О. Підсуха нагадує нам, що люди власноруч кують своє щастя та піклуються про кращу долю для нащадків. Тож давайте докладемо хоч трохи зусиль для цього, узявши за девіз такі слова:

До всіх вас простягаю руку Через хребти, через ліси,

Як миру й дружби запоруку На всій землі! на всі часи!