Українська література - шкільні твори - 2026

Мої роздуми над віршем О. Підсухи «Мова»

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого!

К. Мотрич

Нині ми є свідками знаменного повороту в нашій історії. Скільки ми мріяли про незалежність нашої держави, а скільки поколінь так і не змогли побачити цієї миті, скільки славних людей загинуло в боротьбі за неї! Століттями не могли ми мати власних шкіл, вузів, друкарень, не мали змоги навіть говорити українською мовою. Спочатку було засилля польської мови, коли шляхта примушувала вести церковні служби нерідною мовою, а тих, хто не погоджувався, — карали. А потім був Валуєвський циркуляр і Емський указ, які забороняли українську мову: не можна було друкувати і видавати книги українською. Коли країною керує загарбник, то, звісно, усе робитиметься не на користь пригнобленому народові. Але кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, плекати власну культуру, боротися за власну свободу. Про це говорить у своїй поезії «Мова» Олександр Підсуха:

Помотало слово нам у боротьбі

Кликало на битву проти супостата…

Ми маємо багатовікову літературу, музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво. Ми маємо нашу мову — співучу, багатогранну, «розкішну і гнучку, як мрія».

Дуже значної зміни зазнав національний український характер за сталінських часів. Народ втратив понад 10 мільйонів своїх синів і дочок унаслідок страхітливого експеримента — голодомору 1932 — 1933 років. Може, цей важкий час був даний українцям Богом, щоб випробувати їх? Перевірити, чи здатні вони вижити, не втративши людської гідності, не ставши на коліна! Переконатись, що не зречуться вони того, за що змагалися їхні славні предки, чи не зганьблять себе перед нащадками? Ні, ми вистояли, і тепер:

…краса новітня окрили сучасність.

Про красу звеличує мова і моя.

Автор вірша пишається тим, що може писати цією мовою, вільно говорити про всі досягнення рідної батьківщини. Які ж ми, сьогоднішні українці? Ми змінилися, але нас єднає генетична пам’ять із нашими пращурами, що жили на цій землі сто й тисячу років тому. Ми й досі радіємо Гронам калини, колядкам, кожному слову рідної мови.

Тож звертаймося до неї — нашої історії, нашої пам’яті, у якій наше коріння і спасіння. Ця пам’ять дасть нам сили вистояти й не втратити гідності й честі:

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вістку донеси.