Українська література - шкільні твори - 2026

Протест проти рабської моралі українців у поезіях Степана Руданського

Варіант 1

Літературна діяльність Степана Руданського охоплює двадцятиріччя — від початку 50-х до 70-х років XIX ст. Її можна умовно поділити на три періоди: кам’янець-подільський, петербурзький і ялтинський. Творчий розквіт поета припадає на другий, петербурзький, період. Саме тоді провідними у нього стають громадянські мотиви. Саме тоді були написані твори високого громадянського звучання, в яких поет підносить ідею стійкості, мужності («Нехай гнеться лоза»), висловлює надію на те, що прийдуть «дивні роки», коли

Зерно поспіє

І заколосяться поля,

І верне нам за піт кривавий

Із лишкою свята земля.

«Гей, бики!»

Про тяжку долю під невільної люд ини розповідає поет устами матері-кріпачки в одному з найкращих своїх творів «Над колискою». Звертання матері до сина схожі на народні голосіння та колискові пісні. Мати над колискою виливає свою тугу, передбачаючи тяжку долю свого сина.

Будеш цілий вік, як той чорний віл,

У ярмі і в неволі.

в уяві матері постає картина майбутніх поневірянь її сина спершу на панщині, потім у солдатах. Устами матері поет передає думи поневоленого народу, в якого відбирають його духовний скарб — рідну мову:

І приказ дадуть — мову рідную На чужую зламати…

У вірші поет висловлює протест проти соціального і національного гноблення, виступає на захист прав поневоленого українського народу, його мови, звичаїв, духовних скарбів.

Поет страждав від рабського підневільного становиш;а рідного народу. В багатьох його поезіях звучить протест проти визискувачів. В уста Богдана Хмельницького («Пісня про Хмельницького») поет вкладає звертання до народу:

Не гнути нам шиї, козацькії шиї під тяжким залізним ярмом!

Прославляючи громадянську мужність борців за народне шдстя («До дуба»), поет в алегоричному образі лози засуджує тих, хто покірно мириться зі своєю долею:

І без слави, в багні.

Як трава, зігниє.

Протест проти рабської моралі, заклик до відстоювання людської гідності звучить у поезії «Наука». Мати, виряджаючи сина у світ, радить йому бути покірним, схилятися, як билиночка, стелитися, як рядниночка, перед панством. «Спина з похилу не іскорчиться». Зате сподобається панам його покірність і приймуть вони його до себе як рівного. Закупається син в сріблі-золоті і розпрош;ається з батьківським полем.

Батько заперечує пораду матері про покірність, звертаючись до сина, радить йому придивлятися до життя, поважати працю, не хилитися перед трутнями, а мужньо захищати гідність людини:

Тоді з світом ти Порівняєшся,

В добрі-розумі Закупаєшся.

Порада батька з вірша «Наука» — це звертання самого поета до свого народу із закликом не схилятися перед поневолювачами, зберігати власну гідність.

Варіант 2

Розквіт поетичної творчості Степана Руданського припадає на середину дев’ятнадцятого століття. Це був той час, коли, за висловлюванням Великого Кобзаря, все благоденствувало й мовчало. Мовчали й українці. Наша мова викорінювалася. Її зневажали всі, хто тільки міг.

Роздуми про важке становище української мови, про занедбану самосвідомість нації стали змістом поезій Степана Руданського. Головним мотивом його національно-патріотичної лірики, як і більшості його творів, що належать до інших жанрів, є мотив несвободи України. Митець використовує найширші алегорії, але часом удається до прямого заклику до українців:

Нехай знову брязне шабелька стальная

В козацьких залізних руках.

Твори, які сповнені почуття високої національної свідомості, було створено переважно за часів навчання Руданського в Петербурзі, тобто в 1857—1860 роках.

Степан Руданський — майстер несподіваних форм і ситуацій. Наприклад, мати співає колискову і нібито бачить майбутнє свого сина — безрадісне майбутнє. Спочатку син буде наймитом, над ним будуть збиткуватися, а потім потягнуть до війська. Саме тут високо бринить найболючіша нота, яку можна назвати втіленням почуття національної кривди, національного відчуття неуклінного ходу імперської машини примусу:

Поженуть тебе в чужу сторононьку,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть — мову рідную

На чужую зламати.

І наломишся, і забудеш ти

Свою мову рідненьку,

Спом’янеш не раз не по-рідному

Свою рідную неньку.

У цьому вірші автор правильно визначає один із шляхів добре спланованої денаціоналізації українців: військова муштра, нищення людської гідності. У вірші "Наука", написаному дещо пізніше, бринить та ж тривога: кожному українцю загрожує небезпека стати перевертнем, зректися свого кореня. Батько й мати виряджають сина в науку й дають йому свої настанови. Мати бажає, щоб син, у першу чергу, жив краще, ніж вони з батьком, щоб не рився він у землі. Мати радить синові підкорятися, щоб тільки порівнятися з Панами. Але це значить не тільки більш легке життя, але й зречення поля батьківського, рідної мови, себто вікової національної моральної чистоти. Батько ж говорить протилежне: якщо син зігне спину, підкориться, то одержить батьківське прокляття. Батько радить синові насамперед вивчитися:

У добрі-розумі

Закупаєшся,

З полем батьківським

Привітаєшся!

Образ батькового поля є всеохватною алегорією, яка властива взагалі українській літературі. Батьківщина має потребу не просто в освічених людях, але в інтелігентах-патріотах, які визначаються послідовністю, справедливістю, непохитністю. Україна гине, але ці люди врятують її.

Ми, сучасні юні українці, схиляємося в пошані перед Степаном Руданським. Цей митець був щирим патріотом. Своєю творчістю він пробуджував від тяжкого сну співвітчизників. Загроза втратити духовний зв’язок із матір’ю Україною не була властивою лише часам царського самодержавства. Вона існує й сьогодні. Ми маємо завжди пам’ятати про це.