Українська література - шкільні твори - 2026

Образ рідної мови у поезії В. Самійленка «Українська мова»

Всі публікації щодо:
Самійленко Володимир

Надзвичайну кількість поезій в українській літературі було присвячено рідній мові. Це й не дивно: мова є не лише засобом спілкування, у ній відображено душу народу, його свідомість та ставлення до життя. Мова є неоціненним скарбом, багатством народу поряд із культурою, історією тощо.

Одним із найдовершеніших творів, присвячених темі української мови, є вірш В. Самійленка «Українська мова». Поезію присвячено Тарасові Шевченку — генію української літератури, внесок якого в культуру рідного народу є неоціненним, своїми творами Великий Кобзар довів, що українська мова є надзвичайно красивою та мелодійною, а поезії українською проникають у душу читачів не лише через свій зміст, а й через їхню мову.

У своїй поезій В. Самійленко порівнює рідну мову із діамантом. Але ніхто не помічає діаманта, ніхто не здогадується про його цінність:

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але знаходиться-таки людина, яка усвідомлює всю красу та цінність української мови, її мелодійність та чарівність. Цікаво, що В. Самійленко не одразу називає ім’я цієї людини:

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Спочатку автор підкреслює важливість такого усвідомлення, хоча і без імені ми розуміємо, що Самійленко має на увазі Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Адже саме він відкрив шлях розвитку для української мови та літератури народною, живою мовою. Мені дуже подобається та алегорична форма, за допомогою якої Самійленко підкреслює, що Шевченко не лише усвідомив красу мови та взяв її «на озброєння», а й розвивав її, створюючи нові метафоричні звороти, приказки, використовував нові художні прийоми. Я вважаю, що кожен письменник, який пише певною мовою, має не лише використовувати її, а й робити усе можливе для її розвитку, адже мова — це насправді щось живе, вона має рости і дихати, відображуючи дійсність реального життя та світ уяви народу. В. Самійленко пише, що «хтось чудовий» впізнав дорогий камінець, обробив його та «уставив у коштовний вінець». І насправді! Адже тільки після того, як в українській літературі з’явилася постать Тараса Шевченка, український народ усвідомив, що його мова може бути не лише мовою народно-розмовною, а й мовою справжньої високої літератури. За допомогою української мови зараз ми можемо висловлювати найвишуканіші та надзвичайно складні філософські думки, створювати наукову літературу світового рівня та художню літературу, яка за рівнем своєї довершеності не поступається, мабуть, жодній літературі світу! Навіть страшно подумати, що могло б статися з нашою мовою зараз, якщо б не з’явився у XIX сторіччі в нашій історії геній художнього слова Тарас Шевченко.

В. Самійленко закінчує свій вірш утвердженням вічності української мови, він впевнений, що вона не лише існуватиме протягом століть, а й невпинно розвиватиметься, вражаючи самих українців та інші народи своєю величчю та красою.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш.

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Особисто я абсолютно згодний із автором поезії, проте я вважаю, що ми не повинні зупинятися на шляху плекання нашої рідної мови, адже без належного піклування вона не розвиватиметься повною мірою, не відкриє увесь свій потенціал. Таку думку, на щастя, поділяє більшість з моїх однолітків. Ми ніколи не повинні забувати про повагу та любов до своєї мови, адже ми можемо по- справжньому пишатися тим, що нам випало у житті розмовляти однією з най- мелодійніших, найчарівніших мов у світі.