Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Розкриття духовної краси селянки-трудівниці в романі У. Самчука «Марія»
Всі публікації щодо:
Самчук Улас
Варіант 1
Твір "Марія" Уласа Самчука став першим романом, присвяченим жінкам 30-х років, жінкам, на долю яких випали страшні муки голоду, смерті дітей і близьких.
Головною героїнею є жінка на ім’я Марія. На перший погляд — ім’я святої, але наша героїня ніколи в житті не мала спокою від своєї долі, яка завжди жорстоко штовхала її на нелегкі випробування. Та притаманні її характеру доброта, справедливість, ніжність не дозволяли їй здаватися.
Марія — сильна натура, вона не боялася кинути виклик долі, якщо та не посилала їй щастя.
Її сирітське дитинство, наймитування, кохання до Корнія і життя з нелюбим Гнатом загартували особистість жінки, яка сформувалась і змужніла, стала, нарешті, такою сильною і рішучою, що розірвала невільницькі пута і вирішила жити спочатку, з коханим Корнієм, ніби повернулася до себе істинної.
Кохання, мабуть, було найголовнішим у житті Марії, тим, чого не купити ні за які гроші, кохання, за яке вона платила велику ціну своєї гідності. Корній, повернувшись зрадженим, ще більше завдав болю нещасній жінці.
Дуже нелегко починалося для неї нове життя. Та поступово у тяжкій праці зростала і міцніла їхня родина, яка приносила Марії достаток, злагоду та спокій у душі. Із любов’ю в серце Марії прийшла ніжність і всепрощення до всього світу, енергія ї сила, її духовний світ значною мірою поширшав. Та не судилося розквітнути щастю цієї жінки. Наприкінці твору Марія трагічно помирає від голоду, покинута, одинока, як сама Свята Марія, ікона якої завжди була з нею, якій молилася і в годину печалі, і в сонячний день. Відтак Мати Божа ввійшла в душу Марії, стала невід’ємною частиною її єства.
Варіант 2
Центральним образом роману-хроніки є жінка на ім’я Марія. Звичайна селянка, якій випала така ж доля, як мільйонам жінок-матерів, жінок-трудівниць, що пережили нелегкі часи.
Це образ звичайної жінки, що чесно працювала, кохала, робила помилки у житті і спокутувала їх стократ своєю долею. В її образі підкреслені визначальні риси українського менталітету: суттєвість, важливість мистецьких переживань і водночас здатність до дії, волевиявлення, усвідомлення чину.
Вона неосвічена, про таких говорили, що вони, мовляв, темні, але її єство містить стільки складних філософських глибин. Досить пригадати, коли вона молодою співала: «Коли співаєш, голос в’ється і обнімається з зорями». Так само щирі і палкі її сльози: «Марія плаче, коли на широкому світі тісно стає, а душа вимагає простору».
Рано залишившись сиротою, вона змушена була працювати ще дитиною, та праця не лякала її. Дівчина розуміла, що тільки працею можна заробити не лише кусень хліба насущного, але й повагу людей. Вона селянка, це її чин, і вона не зраджує його, повсякденно це підтверджуючи й ніколи не замутнюючи.
Маріїна праця — це її самовияв, її творчість, її боротьба за право зватися людиною, мати гідність, власність, а значить, і повагу односельців. Чемна, вихована на кращих традиціях народної моралі, вона не могла не подобатися. Тому й обрав її Корній, тому кохав її Гнат.
Здавалося, усе складалося щасливо у дівочому життя Марії: вона кохає Корнія і відчуває себе коханою, її поважають люди за веселу вдачу, за працелюбність. Оце б і простелитися долі вишитим чистим рушником, та не так склалося. Корнія забрали до війська аж на сім років. Як вона чекала бодай вісточки від нього, щоб знати: вона кохана. Але Корній не обізвався жодним словом. А вона ж так хотіла уваги, прихистку, тепла! Тому й не витримала: віддала рушники нелюбому Гнатові. І хоч Гнат, що кохав її понад життя, вважав, що його любові на двох вистачить, та не судилося їм щастя: настали будні, виявилося, що їх так важко терпіти без любові.
Діти, які було відродили Марію, запалили сімейне вогнище, повмирали. Може, була це кара Божа за зраду кохання? Хто зна! Та жінка не бажає миритися зі своїм нещастям, як пташка з клітки, рветься на волю. Та не вернеш дівоцтво, ба й пов’язана вона шлюбом із Гнатом, якого не жаліє зовсім. За це осуджують її у селі. Та вона й сама зрозуміла потім, як зле вчинила. Може, тому й не виказала Гната, що потім підпалив її з Корнієм хату. Вона вважала це справедливою карою, а самого Гната вважала святим. І не тому, що той одяг ченця надів, а тому, що, страждаючи, ніколи не відмовився ні від страждань, ні від любові.
Душа цієї жінки завжди була відкрита для добра і любові, вона здатна прощати і любити людей, і це головне у її характері, так само як працелюбність і терпіння.
Завдяки Маріїній волі до життя, до гідності поступово почав повертатися до землі Корній. Із ним вона збудувала міцну, тривалу, по-селянському заможну сім’ю, у якій народилися діти. Може, вона прожила б щасливе трудове життя, коли б не революція, коли б не син Максим, котрий пішов до більшовиків, коли б не голодомор.
Образ Марії — це тип жінки-трудівниці, не ідеалізований, узятий із самого життя. Але це й узагальнений, возвеличений образ жінки-матері, що викликає біблійні асоціації. Не випадково цю аналогію проводить в останній частині сам автор: «Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого… І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина. Пригадай її велику мужність, попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів…» Ці слова звернені не просто до Марії-жінки.
Глибина і монолітність образу Марії, його національна органічність дозволяють стверджувати, що Марія — це символ багатостраждальної України.
