Українська література - шкільні твори - 2023

Творче кредо Василя Симоненка

Варіант 1

Василь Симоненко належав до когорти «шістдесятників» — митців, які не боялися говорити правду, не хилили голови, не корилися владі. їх називали відступниками і запроданцями, твори не друкували, а самих поетів відправляли до психушок і концтаборів. Але справжню поезію не можна вбити. Нині вона повертається до нас у збірках, піснях. Василь Симоненко постає перед сьогоднішнім читачем виразником народної совісті, правди й надії. Силою свого поетичного таланту, даром образного узагальнення поет підніс життя звичайних людей до рівня загальнолюдських ідеалів і проблем, долучив до духовних здобутків світової культури.

у поезії Василя Симоненка — любов і відданість рідній землі рідному народові. Він боронить його честь і силу, гнівно засуджує носіїв кривди і зла, відступників і злочинців.

Чужі мені ці ідоли надуті,

І псалми їм складатиму не я.

Бо не втонула в пошлій каламуті І не заснула молодість моя.

Василь Симоненко був нещадно вимогливий до себе й інших, був тим, чиє слово може судити й висміювати, обурюватись і таврувати. Натурою він боєць, таким виступає в найдраматичніших колізіях сьогодення, де фронти нерідко пролягають через душі людські, де від людини не менше, ніж будь-коли, вимагається мужності, гніву й любові. Він з тих молодечих завзятих натур, що не дають прощення нічому фальшивому, тупому, потворному, здатному хіба що нівечити буйнозелені паростки життя. Тому громадянський пафос поета, його патріотична патетика так природно поєднуються з гнівною інвенктивою, сатиричним викриттям, що раз у раз сусідить у нього зі строфами найінтимнішої лірики.

Хай сміються тупі кентаври!

В мене власна погорда єсть.

Бо за ваші дешеві лаври Не продам я совість і честь.

Слово його б’є з розмаху, поет уміє сказати, як «параграфи присіли біля столу», як на свіжу думку чатують «цитати із багнетами в руках…»

«Василь був у всьому красивою, чистою людиною, правдолюбцем, безкомпромісним до лицемірів, ницих і убогих духом підлабузників», — згадує друг Симоненка поет Ілля Бердник.

Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, нетлінне. Слово його — справжнє копітовне надбання, воно висяває всіма мальовничими гранями. У кожний рядок вкласти душу — ось творче кредо Василя Симоненка. Поет не думав над тим, щоб доскочити літературної слави — вона прийшла до нього посмертно і утвердилася навіки. Його поезія витримала випробування протягом кількох десятиліть. Чим же бере за живе Симоненко? Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини, в її зачарований світ, самобутньою образністю поетичної мови, патріотичним звучанням своєї музи.

І сьогодні чуємо ми його свіжий, юнацьки бадьорий голос, яким він вітає життя:

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Варіант 2

У 60-ті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, але талановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім’я цього поета - Василь Симоненко.

Тема рідної землі, України - провідна у ліриці поета:

Україно! Ти для мене - диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

У кожному слові - любов до рідного краю, своєї землі, до Батьківщини. Автор звертається до земляків із проханням любити рідну землю і дбати про її майбутнє. У своєму щоденнику Василь Симоненко писав: "Найбільше люблю землю, людей, націю і… село Біївці.., де мати подарувала мені життя". Любов до рідної землі, до Батьківщини, до матері, коханої як найвища морально-духовна цінність відбивається у багатьох творах. Україну він сприймає як святиню, а відданість їй вважає за свій обов’язок:

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

В. Симоненко твердо переконаний, що український народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня, думка. З упевненістю поет говорить:

Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Недовгим було життя Василя Симоненка, та він чітко окреслив для себе справжні життєві цінності й утверджував їх у своїх творах. Найдорожча цінність для людини - Батьківщина. І закликає поет:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину, -

бо нема без неї щастя.

Із творів В. Симоненка дізнаємося, що сенс життя поета - самовіддане служіння рідній землі, людям. У передмові до книжки "Лебеді материнства" Олесь Гончар писав, що зоря Василя Симоненка не меркне з роками, "його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов’ю".