Українська література - шкільні твори - 2024

Творчий всесвіт Василя Симоненка

Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

Василь Симоненко належить до плеяди митців-шістдесятників, творчість яких припала на час, який назвали «хрущовською відлигою».

Після смерті Сталіна відбулося викриття культу його особи, а короткий відхід від жорстокої сталінської тоталітарної системи і спроби її реформування в напрямку лібералізації, гуманізації політичного та громадського життя викликав небувале піднесення творчих сил молодого покоління митців. Саме на цей період припадає розквіт творчості Василя Симоненка.

Писати Симоненко почав ще в студентські роки, та видавали його твори неохоче. За життя поета вийшло лише дві збірки поезії: «Тиша і грім» у 1962 році і «Лоскотон» у 1963 році. Більшість творів популярного поета збереглося в рукописних збірках, в альбомах друзів, у самовидавних книжках. Головна тема цих віршів — любов до України, сатира на радянський лад, зображення безправного життя простих людей, таврування великодержавного шовінізму. У багатьох творах поет говорив про людську гідність, про власне «Я». Характерним у цьому плані є вірш «Я…», уявний діалог ліричного героя з чинушою, для якого людська гідність — це лише пустий звук. Він тупо дивиться «очицями, повними блекоти», і безапеляційно заявляє: «Дарма ти себе уявляєш пупом, на світі безліч таких, як ти». Ці слова звучали «одержимо і люто», бо йому не дано було зрозуміти людину, яка поважає себе, свою людську гідність. Ліричний герой, спосіб мислення якого повністю відповідає світовідчуттю автора, впевнений, що «на світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один». Що б не сталося, як би на нього не тиснули, його гордість ніколи не стане навколішки, ніколи він не схилить голову перед людьми, які виявляють неповагу, зверхність до інших. Ліричний герой гордо заявляє:

У кожного Я є своє ім’я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — це не безліч стандартних «я»,

А безліч всесвітів різних.

Таких, як ліричний герой, більшість. Автор упевнений, що саме такі люди складають «народу одвічне лоно», океанну вселюдську сім’ю; що поважати в житті можна тільки того, хто поважає інших людей.

Василь Симоненко прожив на світі лише 28 років, але встиг зробити стільки, скільки багато митців так і не зробили за свій довгий вік. Усю свою творчу наснагу й любов поет віддав рідному народу, батьківщині. Україна для поета — це рідна земля, жінка, мати, кохана, рідна мова, прості робітники й селяни. Поет ніколи не пристосовувався до складних життєвих обставин, сміливо виступав проти несправедливості, навчав цінувати своє «Я», не ставати на коліна перед бездушними чинушами, не відмовлятися від боротьби за себе, за свій внутрішній світ. Симоненко вмів любити, але вмів і ненавидіти. У багатьох його збірках твори, сповнені ніжності й любові, стоять поряд із віршами, наповненими нищівною критикою. Пристрасні рядки рвалися з нього на папір, бо він хотів, щоб його голос почули. «Про літературну кар’єру не думаю. Але писати буду, поки не здохну…» — звірявся Симоненко у листі другові.

Коротка життєва дорога Василя Симоненка виявилася дорогою в безсмертя. Поетові твори поставили в житті суспільства орієнтири, щоб ми не збилися з дороги, не йшли манівцями до високої мети.