Українська література - шкільні твори - 2023

Образ України у творчості Василя Симоненка

Україна! Як багато почуттів вкладено в це слово, яка вона гарна, велична і недоторкана. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах! Скільки років наш народ не знав своєї історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою з любові до рідного народу. До таких поем належить і Василь Симоненко — поет-шістдесятник, для якого рідний край — і ми рідна ненька — богиня, яка дала йому крила дія злету, снагу і художні твори. Поет говорить, що його щастя — у відданості своїй землі.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

пише він у вірші «Україні».

Василя Симоненка напоїла живлющими соками рідна земля, яка сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної культури. Вітчизна і мати — для В. Симоненка синонімами ніжності й синівської любові:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна з певністю твердити, що ці поетичні рядки з поезії «Лебеді материнства» — найпопулярніші серед читачів, вони здобули любов і глибоку шану в народі. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починається із колиски і з материнської пісні. Життя поставить нові вимоги, нові клопоти обсядуть людину, але за нами «завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата».

Любов В. Симоненка до України — де щире почуття поета, який широко дивиться на світ. Він вірить у її майбутнє, у силу свого народу.

Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд…

стверджує митець у поезії, присвяченій дням невимовних страждань і печалі.

Поетичні шедеври «Ти знаєш, що ти людина…», «Україні», «О земле з переораним чолом, …» — ніби фрагменти однієї виболеної думи про долю народу, синівську відданість йому, готовність до самопожертви, заїзд його визволення й розквіту. Не дивно, що саме ці вірші зазнали найбільших цензурних та редакторських втручань.

З болем В. Симоненко згадує про долю України в часи сталінських репресій і запитує: «Де зараз ви, кати мого народу?» Поет стверджує думку, що сила і міць наших історичних коренів ніколи не загине. Як не загинула вона у творчості багатьох попередників В. Симоненка.

Незабутньо звучать слова Т. Г. Шевченка:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Як перлини гарячих сліз зібрав Кобзар і зберіг для народу ці трепетні слова любові до України.

А як сердечно й задушевно звертається до кожного з нас В. Сосюра:

Любіть Україну, як сонце любіть…

Не може не хвилювати творчість А. Малишка. У кожному його вірші про Україну — невимовна краса рідного слова, зокрема у збірці «Ярославна».

… Доріг є багато, А Вітчизна — одна…

Діалог з Україною продовжується і сьогодні.

Любов В. Симоненка до України — це і кожна трудова людина: дід, що тишу будив клепанням коси, баба Онися, яка віддала на захист Вітчизні трьох синів, селяни, які змушені були молоти жорнами зерно під час Другої світової війни, жінки, в яких літа з димом печі. Але бажання бачити Україну і народ щасливим було завжди визначальним для В. Симоненка, для цього він не шкодував ні сил, ні життя.