Українська література - шкільні твори - 2026

«Народ мій є, народ мій завжди буде!» за творчістю Василя Симоненка

Варіант 1

Народ мій є, народ мій завжди буде,

Ніхто не перекреслить мій народ!

В. Симоненко

Може у кого й виникне думка, що для зовсім молодої людини це занадто смілива заява, але достатньо згадати про ті стрімкі часи, коли майже кожен день відбувалися великі зміни і важливі для кожного українця події. Тим паче, що в цих рядках мова йшла все-таки не про ефемерний радянський народ, а про велику українську націю. Ці слова належать надзвичайно талановитому поетові В. Симоненку.

Василь Симоненко, як справжній геній, прожив дуже коротке, але надзвичайно яскраве життя. При цьому він встиг залишити по собі невеликий, але славетний творчий спадок, його вірші ще багато століть будуть символізувати могутність нашої рідної України.

Я довго міркував над тим, з ким можна порівняти В. Симоненка. І прийшов до висновку, що його не варто порівнювати з видатними історичними постатями або літературними діячами, він більше схожий на лебедя. Адже для нього були притаманні такі риси, як ніжність, любов, краса, а головне вірність.

Якщо мене запитають, хто такий Василь Симоненко, то я відповім, що це людина лебединої вірності. Вірності своєму слову, своєму народові, своїй Батьківщині. Він ніколи не критикував українців, хоча в часи його життя це могло бути виправданим. Він просто любив своїх співвітчизників і вірив у них. А яскравим доказом цієї щирої любові були його вірші, сповнені відданості і гордості за українців. Тим часом, серед тих, хто по-звірячому катував поета, теж були українці…

Коли ж ми нарешті навчимося не тільки захоплюватися геніальністю, смакувати гарні епітети, насолоджуватися вдалою римою, а й вірити словам поетів та робити для себе важливі висновки? Адже тільки віра в такі сильні слова, як поетичні рядки В. Симоненка, допоможе нам виховати віру в свої сили, віру в себе. Тільки тоді ми будемо виправдовувати звання українців. Бо це слово завдяки Т. Шевченкові, І. Франкові, В. Стусові, В. Симоненку та багатьом іншим українським митцям, набуло прекрасного сенсу. Звання українця вони підносили і своєю творчістю, і своїм життям. Тільки відповівши щирою відданістю геніальним синам українського народу, ми зможемо стати великою нацією.

Варіант 2

Чи не занадто смілива заява це була для ще зовсім молодої людини у ті часи? Адже, мабуть, мова йде не про такий ефемерний термін, як «радянський народ»? Ні, йдеться про народ український…

Василь Симоненко, як справжній ґеній, прожив небагато. Але встиг залишити по собі на землі такий слід, що його вірші ще багато років символізуватимуть Україну.

Я довго міркувала над тим, з ким можна порівняти Василя Симоненка. І дійшла висновку, що порівнювати його варто не з видатними особистостями, а з птахом. З лебедем. Чи не здається вам, що все в нього від лебедя: краса, любов, ніжність, а найголовніше — вірність.

Якш;о мене запитають, хто такий Василь Симоненко, то я скажу, що це людина лебединої вірності. Вірності своєму народові. Він не зрадив ні його, ні Батьківш;нну, ні себе. Він навіть ніколи не критикував свій народ. Хоча в ті часи це було б виправданим. Він просто його любив і вірив у нього і йому. А його чудові вірші, сповнені щирої любові і відданості, яскравий тому доказ.

Тимчасом серед тих міліціонерів, які по-звірячому побили Симоненка, теж були українці, його народ… Коли ж ми нарешті навчимось не тільки насолоджуватись вдалою римою, смакувати гарні епітети і захоплюватися ґеніальністю, але й робити для себе висновки, вірити словам поета? Адже тільки віра в саме такі слова допоможе виховати і віру в себе, в свої сили. Ось тоді ми зможемо виправдати звання українців. Погодьтесь, це слово завдяки багатьом відчайдушним Симоненкам, Шевченкам, Франкам чи Стусам набуло прекрасного значення. Вони підносили його як своїм життям, так і своєю смертю. Ось тоді, також відповівши вірністю своїм ґеніальним синам, ми зможемо стати тими, про кого колись один молодий, дуже талановитий поет писав:

Народ мій є, народ мій завжди буде.

Ніхто не перекреслить мій народ!