Українська література - шкільні твори - 2023

Патріотичні мотиви у творах В. Симоненка

Є на світі такі місця, куди хочеться повертатися знову і знову. Коли перебуваєш тут, загоюються рани, оживають світлі спогади, людина наповнюється новим змістом, а душа ніби прагне піднестися до самого неба. Неба, яке розкинулося прозорим шатром і над моєю Батьківщиною, що зветься Україною.

Саме тут народилася я, а батьки, що у свої найкращі молоді роки приїхали сюди працювати, знайшли другу свою батьківщину. Ця земля стала для нашої родини рідною. Вона чарує своєю красою будь-якої пори року, вона дивує неповторним самобутнім мистецтвом, вражає героїчною історією, захоплює кількістю талановитих людей.

Серед таких талантів і поет Василь Симоненко.

«Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Бієвці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя», — так сказав колись в одному інтерв’ю, а потім багато разів підтверджував ці слова у прекрасних віршах талановитий поет. Тема Батьківщини, рідної землі була в його творчості постійною, з нею він був нерозлучний.

Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

Усе, що пов’язане з рідним краєм, настільки є близьким і дорогим для митця, що Україна у багатьох його творах постає у найсвятішому для кожної людини образі — образі матері.

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці…» побудований у формі звернення сина до матері України. Ліричний герой пильно вдивляється в очі найріднішої людини. Волошкові очі-зіниці — прекрасні. Скільки в них краси, світла й любові!

А водночас скільки болю, гніву й розчарувань… У цих бездонних очах віддзеркалюється уся історія, протягом якої доводилося виборювати своє право на існування як повноцінної європейської держави. Тому й «крешуть з них червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань».

Та як труднощі загартовують людину, так і долання перешкод тільки зміцнює державу на нелегкому шляху самоутвердження, роблять її ще привабливішою. Тому для ліричного героя Україна — це диво, гордість, врода, якими можна милуватися вічно. Це те, що надихає творити, боротися, жити повноцінним яскравим життям.

Мати — найдорожча людина для кожного з нас. До неї ми повертаємося завжди. Вона з нами в горі й радості, їй ми довіряємо свої таємниці, відкриваємо душу.

Тому бажання побути з матір’ю наодинці — цілком природне бажання, яке час від часу виникає в кожної людини.

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Та не так, на жаль, колись цензура оцінила це святе синівське право, і рядки, сповнені глибоким змістом, на деякий час було викреслено з цього вірша. Проте часи змінилися. Сьогодні ми можемо вільно говорити те, про що думаємо.

Та хотілося б, щоб не лише говорили, але й діяли. Бо боротьба за Україну триває.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Тож не схибимо сьогодні і спрямуємо усю свою потужну молоду енергію на зміцнення нашої держави.

Бо вона ж для нас, як мати, — рідна і свята.

Хай веселкою над нею доля виграва.