Українська література - шкільні твори - 2024

«Ти знаєш, що ти - людина» (за віршем Василя Симоненка)

Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

І. Василь Андрійович Симоненко — талановитий український поет (поезії В. Симоненка притаманний дух непоборності, вогонь неспокою, жага гуманізму).

ІІ. Ідея неповторності людського «я» в творчості в. Симоненка.

1. Ствердження поетом унікальності людини (людина для Симоненка поняття не біологічне, а духовне:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина.

Очі твої — одні).

2. Заклик поета цінувати життя (впевненість в тому, що якість життя людини залежить тільки від неї; необхідно відповідально ставитися до життя, з’ясувати своє призначення й діяти згідно з ним, необхідно кожному творити свою долю самостійно; тільки висока мета, палка самовідданість гідні звання людини:

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба.

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!)

3. Правозахисний світогляд поета (ствердження поетом думки, що не ставлячи перед людиною високих цілей, ми обмежуємо її існування, задовольняємо чисто фізичні потреби, тим самим ми не поважаємо її, а це тяжке порушення її прав і гідності; призначення людини на Землі — сягнути найвищих висот духовності:

Бо ти на землі — людина.

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина.

Очі твої — одні).

Ш. В. Симоненко — символ незнищенності українського духу, символ правди і сумління.

Варіант 1

«Ти знаєш, що ти — людина?» Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.

А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: «Незамінних людей не існує». Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: «Усмішка твоя єдина, очі твої. одні».

Так, ми завжди повинні пам’ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.

Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш: характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люда, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.

Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.

А ще, як я гадаю, кожна людина повинна працювати над собою, самовдосконалюватися та розвиватися як фізично, так і духовно, інтелектуально.

Колись, один з давніх мудреців сказав: «Cogito ergo sum» — «Мислю, тому існую». Ми маємо бути всебічно розвиненими, освіченими особистостями, світ рухається шаленим темпом — і ми мусимо за ним встигати. Той, хто не читає, не цікавиться мистецтвом, історією як свого народу, так і людства в цілому, не слідкує за останніми новинами, просто обкрадає сам себе, зачиняє перед собою двері у світ прекрасного.

Я думаю, що бути людиною — це бути вихованим, милосердним, доброзичливим, жити за правилом: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою». Треба пам’ятати, що ти живеш на світі не один, що тебе оточує багато людей, і виявляючи неповагу до них, ти в першу чергу не поважаєш себе.

Так, важка ця справа — бути Людиною, і ми повинні розуміти покладену на нас відповідальність, щоб з честю називати себе цим словом.

Варіант 2

Чому ти прийшов на цю землю саме в ролі людини? Ти знаєш? Чому ти розумієш цей світ саме так? Чому ти проживаєш це життя? Такі філософські запитання не одне століття залишаються без однозначної відповіді, адже справді, погляди кожної людини унікальні, несхожі на чужі. Саме це й вирізняє людину з неймовірного різноманіття живого на нашій планеті. Ми повинні бути вдячними за те, що народилися людьми. Адже це відкриває нам неймовірні можливості пізнати цей світ у всіх його проявах.

Василь Симоненко у своєму вірші запитує, чи усвідомлюєш ти, що іншого такого в цьому світі не існує, а ти — унікальне створіння, неповторне у своєму роді. Свою унікальність потрібно цінувати, берегти, не уподібнюватися до тих, хто вже розпрощався з нею через свої лінь, байдужість, заздрість. Ці риси знищують людину морально, тим самим знищуючи неповторність її світогляду. Потрібно якнайшвидше позбутися таких початків у своїй душі.

Поет нагадує: завтра тебе вже може тут не бути, тому живи. Люди не вічні. Наш час має обмеження і тільки тобі вирішувати, як його використовувати. Не перетворюйся на рослину, твори життя своїми руками. Кожна людина має стільки можливостей, щоб жити повноцінним життям: співати, танцювати, подорожувати, просто спостерігати за пейзажем з вікна свого будинку. Цінуй життя, і ти будеш найщасливішою людиною на землі. Для тебе, людино, створено усе на землі — «озера, гаї, степи». Ти щасливий, бо ти можеш насолоджуватися красою, що переповнює наш світ.

А ще ти маєш унікальну можливість любити інших людей, творити для них добро. Прекрасне почуття кохання обов’язково наповнить твоє серце, головне не проігнорувати це почуття. Люди, ховаючись за якимись своїми страхами й стереотипами, пропускають повз себе найцікавіші, найпрекрасніші моменти свого життя. Щоб бути справжньою людиною, потрібно вміти любити інших людей, на цьому наголошує Василь Симоненко:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Втрачаючи можливість дарувати свою любов іншим, ми втрачаємо шанс отримати любов взамін, ми перестаємо бути потрібними.

Щоб прожити життя, як належить, потрібно усвідомити неповторність свого існування, його цінність. Розставляючи пріоритети, мусиш пам’ятати, що твоє життя матиме таку цінність, яку ти сам йому надаси. Важливо за будь-яких обставин залишатись людяним, це вбереже від багатьох неприємних речей, як, наприклад, докорів сумління. Ти прийшов на цю землю, щоб жити й приносити добро у світ, тож не заважай це робити іншим людям. Хочеш ти цього чи ні, але мусиш навчитися жити з розумінням того, що кожна людина має свої вподобання, смаки і погляди. Тобі не вдасться всіх переробити під себе, тому просто вмій чути й слухати інших людей, вчися разом з іншими і вчи їх, зважаючи на власний досвід. Цінуй вчорашній досвід, сьогоднішній день і майбутню перспективу.

Отже, ти — людина, якщо усвідомлюєш не лише свою фізичну сутність, але й духовну. Ти — людина не лише як біологічний вид, а й як унікальне творіння, що немає собі подібних ніде. Ти про це знаєш?

Варіант 3

У недалекому минулому, коли наше суспільство керувалося абстрактними потребами загального характеру, а проста людина була таким собі «гвинтиком» величезного маховика, Василь Симоненко однозначно заявив:

На світі безліч таких, як я,

Та я, їй-богу, один.

Лад, у якому не цінують кожну людину як неповторну особистість, твердить поет, не можна назвати народним і справедливим. Він неминуче зазнає краху. З підтексту твору виразно вимальовуються опоненти автора, для яких народ - сіра маса, натовп. Це бюрократи, апаратники-демагоги, офіційні патріоти, що кожну мить «дбають» про свій народ, насправді обдираючи його. Саме їм Симоненко від імені свого і чесних людей радить затямити:

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйони Я.

Ця ж думка утверджується кожним рядком прекрасного високогуманного вірша: «Ти знаєш, що ти - людина…»:

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

Звучить ця поезія пристрасно і переконливо. Безпосередньо до нашого покоління звернена фраза: «Гляди ж не проспи!»

Поезії «Перший», «Баба Онися», «Дума про щастя», «Вихвалять, і славити, й кричати…» об’єднує образ простої людини, працею якої тримається світ.

Перший був не Господь

і не геній,

першим був —

простий чоловік.

Він ходив

по землі зеленій

і між іншим

хлібину спік.

Возвеличення трудівника - це позиція Симоненка-митця, одна із складових його концепцій світу: життя триває завдяки зусиллям хлібороба («Перший»), баби Онисі з однойменного вірша, доярки з потрісканими від морозу й праці руками («Дума про щастя») і багатьох таких, як вони.

Названі вірші прозорі за змістом, написані з тією мудрою простотою, на яку здатний лише талант. Їх сприйме селянин і академік, якщо вони мають серце. А поезію Симоненка треба читати серцем.

Вірш «Злодій» написаний зовсім в іншому ключі. Поезія могутньої викривальної сили викликає в читача почуття ненависті до тих, хто принизив гідність хлібороба, позбавив його елементарних людських умов, навіть можливості чесно жити. Герой твору - селянин - не зміг, хоч і тяжко працював, заробити собі на прожиття і змушений був красти. Красти своє. Його впіймали й привели на суд. — Чому він злодій? З якої речі - запитує автор і вибухає гнівом:

Де вони ті, відгодовані й сірі,

Недорікуваті демагоги й крикуни,

Що в’язи скрутили дядьковій вірі,

Пробираючись у крісла й чини.

Їх би за ґрати, їх би до суду!

Тут Симоненко, саркастичний і нещадний, викриває низьколобу тупість бюрократів, що неухильно вели суспільство до краху. Симоненко був свідком лише початку цього процесу, але з властивою йому прозірливістю передбачав його наслідки.

Безкомпромісне щире слово правди поета так потрібне нам сьогодні для утвердження думки, що справедливе суспільство може створити лише вільна людина, а будувати його треба на засадах правди і любові.

Творчість Василя Симоненка в усі часи належатиме Україні, бо, як писав Олесь Гончар, «… для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він - за прикладом найкращих наших поетів - синівською відданістю їй віддячив, напруженим чесним горінням душі».