Українська література - шкільні твори - 2023

Мої враження від поезії В. Симоненка «Лебеді материнства»

Василь Симоненко — тонкий, ніжний лірик… Я з великим задоволенням читаю його поезії, кожного разу відкриваю в них щось нове, цікаве, змістовне, що приносить радість та душевний спокій. Та є в нього незвичайна, яскрава, глибока за змістом і неповторна за формою поезія «Лебеді материнства». Читаєш її й серце наповнюється любов’ю і ніжністю.

Можна з певністю твердити, що цей поетичний шедевр Василя Симоненка, найпопулярніший серед читацького загалу, здобувся на любов і глибоку шану в народі.

Передусім западає в душу романтична назва — «Лебеді материнства». Мати. Вічно заклопотана, завжди в турботах про своїх дітей, для яких дитинство, оточене її турботами й піклуванням, здається чарівним видінням:

Заглядає в шибку казка сивими очима.

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Бачимо, як танцюють лебеді в хаті на стіні, як лопочуть вони «крилами і рожевим пір’ям», чуємо неньчине благання, аби тихі зорі опускалися під вії синові. Увесь світ в очах матері фантастичний.

Поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, у якому виростає синок.

Вірш ніби поділено на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку й турботу про малого сина (він ще в колисці).

Приймаємо материнську переконаність:

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу.

Виростуть з тобою приспані тривоги.

Життя нові поставить вимоги, нові клопоти обсядуть людину (будуть і мавки чорноброві, і диво-наречені, і брати по духу). Але за сином «завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата».

Ніколи й ніде не забуваймо: що б нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на чужому полі, пам’ятаймо, що: «Прийдуть з України верби і тополі…» Як заповіт, ми повторюємо слова:

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Слова ці відливають у бронзі, карбують на граніті. Золотом вони палахкотять у нашій пам’яті й любові до їх автора, до талановитого витязя молодої української поезії.

Вірш цей — слово ніжної синівської любові до матері і батьківщини. На мою думку, він нікого не може залишити байдужим