Українська література - шкільні твори - 2023

Художнє вираження синівської любові та вдячності до батьківщини у вірші В. Симоненка «Грудочка землі»

Варіант 1

Поезія В. Симоненка «Грудочка землі» пройнята надзвичайною любов’ю до Батьківщини. Вірш починається описом рідної природи, яка оточувала поета з дитинства. Він із захопленням розповідає прогомінливі ліси, про високі трави, про величаві дуби, до яких вела поета звивиста стежка. Природа промовляла до серця маленького хлопчика, наповнювала його вірою у власні мрії та сподівання, зігрівала його своєю ласкою.

Пригадуються поетові й українські пісні, які співали дівчата. І в них він чув. безмежне щастя, невимовну й живу радість. Із цих пісень поет вчився поважати труд інших людей, поважати вітчизну, а значить — поважати самого себе. Саме в дитинстві він почерпнув ті духовні основи, без яких людина не може жити й розвиватися як особистість. Він навчився поважати свою батьківщину і свій народ, він зумів пройнятися національним колоритом і не втратив здатність помічати красу навколишнього світу. Саме тому останні рядки поезії звучать упевнено й переконливо.

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

В. Симоненко був гідним сином своєї землі, справжнім патріотом. Я вважаю, що ми повинні пам’ятати це світле ім’я.

Варіант 2

Мабуть, нема такого українського поета, який би з любов’ю та вдячністю не відносився до тієї землі, на котрій народився. Це можна сказати і про Василя Симоненка, що оспівує Батьківщину увірші «Грудочка землі».

З раннього дитинства поета вражала краса й велич рідного краю:

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

Невід’ємною часткою життя В. Симоненка стали українські народні пісні, сповнені щастя, радості, ніжності і замріяності. Саме вони навчили його з повагою відноситися до важкої людської праці, шанувати Вітчизну:

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Саме Україна надає поетові сили у скрутний час, зігріває своєю ласкою, з нею пов’язані його мрії. Він відчуває до рідної землі синовні почуття, вона для нього — друга ненька. Тому все своє життя Василь Симоненко прагне присвятити служінню Батьківщині:

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.