Українська література - шкільні твори - 2024

Художнє втілення філософських ідей у байках Григорія Сковороди

Варіант 1

Видатний філософ, письменник і просвітитель XVIII століття Григорій Савич Сковорода займає одне з найпочесніших місць в історії розвитку української і світової літератури. Особисті філософські погляди на життя та тогочасне суспільство Г. С. Сковорода відстоює у прозі та байках. Писати на злободенні теми його примусило саме життя з безліччю яскравих фактів і явищ, які були варті осміянню та осуду, а також бажання письменника виправити суспільні вади, навчити своїх сучасників, передати їм свій життєвий досвід і поділитися з читачами висновками багатьох роздумів.

Зразком для створення байок для Г. Сковороди стали римські та грецькі твори у цьому стилі, а передусім — творчість Езопа. Не менш виразно позначилася на байках українського філософа і письменника усна народна творчість, зокрема, влучні приказки та прислів’я з їх дотепністю і мудрістю, висловленою в афористичній і лаконічній формі.

В період з 1769 по 1774 рік Г. Сковорода написав понад 30 байок. Усі вони увійшли до відомої збірки письменника під назвою «Байки Харківські». Більшість з них — оригінальні твори автора, а ті байки, для яких письменник використовував якусь з фабул Езопа, наповнені цілком новим змістом. У багатьох творах з цієї збірки головною є думка про те, що тільки праця за здібностями, за покликанням, за нахилом, тільки життя «за природою» можуть приносити користь суспільству і насолоду людині. Чи не найкраще письменнику вдалося розкрити цю думку в байці «Бджола і Шершень». У ній мова йдеться про життєву необхідність трудитися і про спорідненість праці. Ідея спорідненості, або природженості, праці є провідною і в інших творах збірки, зокрема у байках «Жайворонки», «Орел і Черепаха», «Дві курки». В них Г. Сковорода звертає увагу на велике значення досвіду, практики, а також відстоює важливу роль природного нахилу.

У поглядах, що викладені в збірці «Байки Харківські», не останнє місце займає один з найважливіших аспектів філософського вчення Г. Сковороди — роздуми про особисте та загальнолюдське щастя. Письменник вважає, що щастя треба шукати ні на небі, ні за морем, бо воно завжди поруч, найчастіше в самій людині. І щастя людини не тільки в природженій праці, а й у дружбі, безкорисливій і щирій. Про це йдеться мова у байках «Жайворонок і Дрозд», «Соловей», «Пес і Вовк». Український філософ впевнений, що справжнє щастя приносить саме почуття дружби: «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».

Філософські погляди українського письменника Григорія Сковороди, які він виклав у своїх байках, мають одвічну загальнолюдську цінність. Погляди нашого видатного земляка ніколи не застаріють, вони будуть вчити доброти та мудрості ще багато поколінь наших співвітчизників. У своїх байках письменник висміював людські недоліки і вади, осуджував негативні явища у тогочасному суспільстві й утверджував високоетичні істини. А ще Г. Сковорода у більшості своїх творів закликав до працелюбності і розсудливості, до справедливості й чесності.

Варіант 2

Григорій Савич Сковорода, видатний філософ, письменник-просвітитель XVIII століття, посідає почесне місце в історії української і світової культури. Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Писати байки його спонукало саме життя з безліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, навчити, передати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багатьох роздумів.

Зразком цього жанру була для нього класична грецька та римська байка і передусім творчість Езопа. Виразно позначився на байках Сковороди і вплив усної народної творчості, зокрема влучних прислів’їв та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі.

Протягом 1769-1774 років Сковорода написав ЗО байок. Вони й склали збірочку «Байки Харківські». Більшість байок — твори оригінальні, а коли часом Сковорода й використовує якусь фабулу Езопа, то насичує її цілком новим змістом. У багатьох байках провідною є думка про необхідність жити «за природою», про те, що праця за нахилом, за покликанням, за здібностями приносить насолоду людині й користь суспільству. Чи не найкраще розкрито цю думку в байці «Бджола і Шершень». Тут ідеться не лише про природженість праці, а й про життєву необхідність трудитися. Ідея природженості праці є провідною і в байках «Орел і Черепаха», «Жайворонки».

Обстоюючи важливу роль природного нахилу, Григорій Сковорода звертає увагу на велике значення практики, досвіду («Дві Курки»). У системі поглядів, що їх викладено в «Байках Харківських», значне місце посідає одне з важливих питань філософського вчення Сковороди — роздуми про людське щастя. На думку письменника, щастя не треба шукати ні за морем, ні на небі, воно завжди поруч або в самій людині. Щастя людини не лише в природженій праці, а й у дружбі — щирій, безкорисливій («Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок і Дрізд»). Прекрасне почуття дружби приносить справжнє щастя: «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».

Філософські погляди Григорія Сковороди, викладені ним у байках, мають загальнолюдську цінність, ніколи не стануть застарілими і вчитимуть мудрості та доброти майбутні покоління людей.

Варіант 3

Григорій Савич Сковорода, видатний філософ, письменник-просвітитель XVII століття, посідає почесне місце в історії української і світової культури. Велич і безсмертя Сковороди полягає в тому, що в глуху пору національного гніту, найжорстокіших утисків народу самодержавною Росією він став на захист співвітчизників, проголосивши: «А мій жребій - з голяками».

Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Першу байку він написав віршем 1760 року в Харкові. Причиною написання байки, як твердить сам автор, було те, «що багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися». Сказана езопівською мовою гірка правда мала свою дію - єпископ більш як 40 «недорослів», яких учив Сковорода, звільнив від непосильного для них труда. Вже перша спроба показала, який великий вплив мав цей жанр на читачів.

Писати байки Сковороду спонукало саме життя з безліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, навчити, передати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багатьох роздумів. Зразком цього жанру була для нього класична грецька та римська байка і передусім творчість Езопа. Виразно позначився на байках Сковороди і вплив усної народної творчості, зокрема влучних прислів’їв та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі.

Протягом 1769-1774 років у Харкові та поблизу Харкова Сковорода написав ЗО байок. Вони й склали збірочку «Байки Харківські».

Більшість байок - твори оригінальні, а коли часом Сковорода й використовує якусь фабулу Езопа, то насичує її цілком новим змістом. Так, у байці «Олененя і Кабан» письменник відтворює ситуацію, подібну до тієї, в яку потрапляють Езопові граки, убравшись у пір’я павича. Але якщо Езоп лише застерігає від такого роду вчинків, щоб не потрапляти в смішне становище, то Сковорода викриває не стільки прагнення похизуватися чужою пишною одежею, скільки намагання використати свою «нову одежу» на те, «щоб… проломлюватися крізь законів громадянських загороди».

У багатьох байках провідною є думка про необхідність жити «за природою», про те, що праця за нахилом, за покликанням, за здібностями приносить насолоду людині і користь суспільству. Чи не найкраще розкрито цю думку в байці «Бджола і Шершень». Тут йдеться не лише про природженість праці, а й про життєву необхідність трудитися. Труд творчий, труд за природними нахилами - це джерело справжнього щастя. І горе, коли людина не за свою справу береться. «Природжене діло є людини найсолодший бенкет»,- стверджує Григорій Сковорода.

Ідея природженості праці є провідною і в байках «Орел і Черепаха», «Жайворонки».

Обстоюючи важливу роль природного нахилу, Григорій Сковорода звертає увагу на велике значення практики, досвіду («Дві Курки»).

У системі поглядів, що їх викладено в «Байках Харківських», значне місце займає одне з важливих питань філософського вчення Сковороди - роздуми про людське щастя. На думку письменника, щастя не треба шукати ні за морем, ні на небі, воно завжди поруч або в самій людині. У байці «Зозуля і Дрізд» стверджується: «Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу з загальною. Вона є справжнє життя». Проте щастя людини не лише в природженій праці, а й у дружбі, щирій, безкорисливій («Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок і Дрізд»). Прекрасне почуття дружби приносить справжнє щастя: «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».

Філософські погляди Григорія Сковороди, викладені ним у байках, мають загальнолюдську цінність, ніколи не стануть застарілими і вчитимуть мудрості і доброти майбутні покоління людей.