Українська література - шкільні твори - 2026

«Патріотизм, відповідальність за долю Батьківщини» за повістю М. Старицького «Оборона Буші»

Варіант 1

Історична повість відомого українського письменника М. Старицького «Оборона Буші» пронизана пафосом любові українського народу до своєї Вітчизни і незвичайним патріотизмом. Показово, що почуття патріотизму у творі глибоко народне. Саме народ приймає активну участь у всіх відображених автором подіях, і захист невеличкої фортеці є дійсно загальнонародним, а не справою купки окремих героїв. Усі мешканці Буші прекрасно розуміють, що їх чекає вірна смерть, але ніхто навіть хвилини не вагається, що ворога потрібно затримати будь-що, треба весь удар прийняти на себе, бо лише завдяки цьому війську Б. Хмельницького вдасться з’єднатися з полком Богуна. І в цій готовності йти на вірну смерть, в цьому усвідомленні останніх часів життя в ім’я захисту рідної землі крився елемент трагічної великої народної сили, в цьому і полягав патріотизм наших співвітчизників і їх відповідальність за долю Батьківщини.

В українській літературі існує не так вже й багато історичних драм, в яких так широко, як у драмі «Оборона Буші», представлені наші співвітчизники. Перші сім яв являють собою масові народні сцени і лише у восьмій яві з’являються головні персонажі твору. На початку повісті народні маси сповнені напруженого очікування трагічних подій. У плані майстерності автора в зображенні масштабних сцен і широті показу народних мас «Оборону Буші» можна віднести до найкращих творів української історичної класичної драматургії.

Усі без виключення захисники Буші, захищаючи рідну землю, готові загинути, але, попри все, зберегти людську гідність. Козаки добре розуміють, що вони не зможуть довго протистояти цілому полчищу татар і поляків, однак у них є одна єдина мета — затримати ворога якнайдовше і не дати просунутися йому далі, доки не прибудуть основні сили війська Б. Хмельницького. Міцні і сильні духом воїни твердо вирішують боротися до останньої краплини крові і не здаватися, вирішують забрати разом з собою на той світ якомога більше ворогів, «продати себе щонайдорожче».

У повісті М. Старицький у всіх подробицях зображує підготовку мешканців Буші до оборони, бадьорий настрій козаків, веселі жарти людей, що стоять на порозі смерті, що вже відчувають дихання ворога. Кожний з цих людей — справжній герой, справжня видатна постать, не менш важлива у цій жорстокій війні, ніж постать Богдана Хмельницького.

Письменник добре розуміє і дає зрозуміти читачам, що без таких хоробрих людей, як мешканці Буші, без такого сміливого і відданого Вітчизні народу ніколи б не відбулися переможні походи видатних ватажків козацького війська. Адже у ті нелегкі часи шанс на відстоювання свободи та незалежності надавало тільки вміння наших співвітчизників пожертвувати особистими інтересами, власним життям і життям своїх рідних.

Безперечно, йти на вірну смерть — це дуже непросте рішення для мужніх воїнів. А що тоді казати про дівчат, героїнь повісті Катрі і Олесі, які же тільки почали жити, які ще не встигли насолодитися молодим життям? Тим самовідданішим і трагічнішим стає їхній подвиг. Головна героїня твору — Орися — це дочка коменданта фортеці, розумна дівчина, яка щиро переживала за долю своєї Батьківщини. Вона була вихована сміливим оборонцем рідної землі, справжнім козаком, дружина якого так само зволіла загинути, але не датися ворогам у руки. Як і усі інші, Орися розуміє, що єдиний для неї вихід — це загинути, як і мати, і загинути так само гідно, як і вона. Драматизм ситуації, що склалася, підсилює особиста трагедія дівчини: вона ще сильно кохає Антося, юнака, який опинився по той бік фортеці і прийняв бік ворога. Орися опиняється перед дуже важким вибором: убити свого коханого і забути кохання, або зрадити свого батька, усіх, хто обороняє фортецю, зрадити рідну Україну. Розуміючи, що їй вже не бути разом з Антосем, вона віршує підірвати розташовані під фортецею порохові склади, а смерть свою сприймає як порятунок, як зцілення, як належне.

Не раз у своєму творі письменник висловлює особисті погляди на долю рідної країни, з великим жалем згадуючи «братерську різню, пограбування й розбій» на українських землях. А сподівання М. Старицького виражені у словах одного з героїв драми — сотника Михайла Завістного, з якими той звертається до України: «А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних — стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!».

Історична повість М. Старицького «Оборона Буші» має велике патріотичне значення, адже вона виховує у наших співвітчизників любов до Батьківщини, національну свідомість і гідність, потребу зробити свій внесок у долю Вітчизни, прагнення віддати усі свої сили, а якщо потрібно — то й життя, на благо рідного народу і рідної країни.

Варіант 2

Повість «Оборона Буші» М. Старицького позначена любов’ю українського народу до своєї Батьківщини і пафосом справжнього патріотизму. Показово, що патріотизм, відображений у драмі, є глибоко народним. Адже саме народ бере активну участь у всіх подіях роману, і захист Буші, поданий в творі, є справою загальнонародною, а не подвигом якоїсь купки окремих героїв.

Усі мешканці містечка добре розуміють, що йдуть на смерть, але жоден з них не вагається, бо ворога треба затримати будь-якою ціною, тобто прийняти увесь удар на себе і дати можливість козацькому війську Б. Хмельницького з’єднатися з полком ватажка Богуна. Саме в цьому усвідомленні трагічного фіналу і готовності йти на вірну смерть в ім’я загальної перемоги криється велика сила українського народу.

Так широко, як у драмі М. Старицького «Оборона Буші», український народ представлений дуже рідко. Більше половини повісті — це масові народні сцени, і тільки з восьмої глави у творі з’являються головні герої п’єси. Увесь час народна маса сповнена напруженням і чекання трагічних подій. У плані майстерності драматурга і широти зображення українського народу повість «Оборона Буші» належить до найкращих досягнень історичної класичної української драматургії.

Усі захисники фортеці, захищаючись від ворога, готові загинути, аби не втратити власну гідність. Козаки розуміють, що їм не встояти проти нескінченого полчища татар і поляків. Однак у них є одна єдина мета: якомога довше затримувати ворога, не дати йому ні на метр просунутися далі і дочекатися допомоги основних сил війська Б. Хмельницького. Міцні і сильні духом запорізькі козаки твердо вирішили боротися до останньої краплі крові і не здаватися, а з собою на той світ забрати якомога більше ворогів, «продати себе щонайдорожче».

Не раз і не два М. Старицький у своїй повісті висловлює власні погляди на історичні події того часу, на долю України, з жалем згадує «братерську різню, пограбування й розбій» на рідній землі. Немає сумніву, що свої власні сподівання письменник виразив в словах одного з захисників фортеці, сотника Михайла Завістного, з якими той звертається до усієї України: «А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних — стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!»