Українська література — шкільні твори - 2022

У сміливих щастя завжди є (за романом І. Багряного «Тигролови»)

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Варіант 1

Думки людей на цю тему дуже різняться. Один думає, що краще тихо жити, легко піддаватися труднощам, не шукати зайвих пригод чи проблем, не ризикувати, інший же вважає, що лише рішучість, мужність допоможе провести буття якнайкраще. На мою думку, сміливі люди завжди будуть мати щастя: треба боротися за своє майбутнє, шукати цікавих пригод, знайомитися з новими людьми, тоді життя буде різнобарвним і захопливим.

Яскравим прикладом сміливих вчинків людей є пригодницький роман видатного українського письменника Івана Багряного «Тигролови». У своєму творі автор зображує трагічну долю людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Багряний доводить, що добро завжди переможе зло, головне — бути сміливим!

Коли я читаю роман, мене вражає те, що Григорій Многогрішний, головний герой, має тяжкі випробування, непросту життєву дорогу. Шукаючи будь-який вихід, знесилений, зібравши останні сили, він все ж таки тікає із «залізного дракона». Випробування мали б закінчитися, коли чоловік покинув ешелон смерті, та раптом Многогрішний чує крики людини й намагається йти на допомогу, не знаючи, що його чекає... Чоловік знаходить у собі останні сили, кидається на ведмедя з ножем і рятує дівчину. Сміливість, мужність, рішучість заслуговують на щастя!

Григорій вижив, а реабілітуватися йому допомагала родина Сірків. Наталка, дівчина, котру врятував Многогрішний, була звичайною дівчиною, та сильна любов до її рятівника зробило її більш ніжною, жіночною, красивою. Молоді люди покохали одне одного, батьки благословили їх. Наталка вимушена тікати разом з Григорієм. Дівчина не знає, що її чекає, та вона залишає батьків, Батьківщину й прямує з коханим. Батьки змушені відпустити доньку в невідомі місця, адже розуміють, що тепер вона буде щаслива лише з Григорієм. Самі Сірки в 1887 році змушені були тікати й шукати нове місце для життя: «У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили. Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а «хохли» хати з глини ліплять та білять. Колись до революції здорово жили тут наші люди. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш роботящий. То й ми жили колись».

Пара кидає виклик долі: Наталка й Григорій дивовижно переходять кордон країни й нарешті опиняються в безпечному місці. Тут вони дають волю своїм почуттям: «Дуріли обоє, опиваючись тим щастям до нестями». Отже, Сірчиха мала рацію: «Сміливі завжди мають щастя». Я впевнена, Григорій та Наталка змогли зберегти своє щире й взаємне кохання. Думаю, що їхнє подальше життя було наповненим радісних моментів.

Варіант 2

До щастя ми йдемо, стежину прокладаєм.

А поруч стільки ж, хто очікує чудес.

Проте, чи знайдемо його, ніхто не знає,

Та шлях проторений — і дух, мов храм, воскрес…

Протягом усього свого життя людина йде назустріч своєму щастю. Хтось наближається до нього розміреною, виваженою ходою, не поспішаючи. Хтось придивляється навколо, та, на жаль, не помічає його. А хтось кидається у життєвий вир з головою, намагаючись не розминутися з чарівною миттю, яка називається щастям. Саме про таких людей розповідає нам пригодницький роман Івана Багряного «Тигролови».

З великим захопленням, затамувавши подих, спостерігаємо ми, як борються за своє щастя Григорій, Наталка та вся родина Сірків. Вони усіма своїми вчинками немов доводять слова Наталчиної матері, старої Сірчихи: «У сміливих щастя завжди є». Чи справді це так?

Григорій Многогрішний, приречений на загибель своїми катами, робить усе для того, щоб зберегти життя, стати вільною, а значить — щасливою людиною. Тільки хоробрість, сміливість та велика сила волі допомогли чоловікові втекти з поїзда смерті. Його відчайдушний учинок надихає інших. І в цілої маси змарнілих, знеособлених людей сколихнулося серце, виросли крила, а слова безумного сміливця для багатьох стали життєвим кредо: ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.

Та фортуна, як казали давні мудреці, віддає перевагу сміливим. Ось і Григорієві доля посилає зустріч із родиною, якій довелося подолати безліч перешкод на шляху до свого нелегкого щастя. Щастя, загартованого болючими втратами, проте здобутого і збереженого на розкішному острівці у тайзі, що зветься Зеленим Клином. Не дивно, що і старий Сірко, і дружина його, й діти відчувають себе щасливими у своїй маленькій Україні. Вони ж бо мають велику силу — сміливість залишатися українцями далеко від рідної землі.

А діти, які зростають у козацькому роді! Наталка, розуміючи, що може бути щасливою тільки з Григорієм, сама просить благословення у батьків. І старі розуміють доньку, адже вона — дитя роду Сірків. Роду, про який Іван Багряний писав: «… суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування». То кому ж як не їм відомо, що сміливі завжди мають щастя!

Варіант 3

Роман Івана Багряного «Тигролови» став одним із кращих в українській літературі твором пригодницького жанру. Але авторові нічого чи майже нічого не довелося видумувати, адже багато описаних у романі подій він пережив сам.

Друзі Івана Багряного запам'ятали його непосидючим, запальним. Юрій Смолич згадував: «З'являвся він несподівано — бушував, лаяв весь світ і облягався спати на письмовому столі. (Жив у друга і не мав свого ліжка.) Звіти, з того стола, його й забрано».

Він опинився в слідчому ізоляторі НКВС. У слідчого не було жодного доказу вини, жодного факту. Він намагався спровокувати Багряного на зізнання, піддав тортурам, але в'язень тримався гордо і незалежно. Не знаючи, що далі з ним робити, за вироком «трійки» вислали з України в північну частину Далекого Сходу. Багряний разом із тисячами, такими ж, як сам, «злочинцями» поїхав у сталінські концтабори. Але навіть страшна репресивна машина нічого не могла вдіяти з непокірним в'язнем. Багряний тікає звідти, переховується серед українців Зеленого Клину.

Герой твору Григорій Многогрішний повторює шлях автора.

Місце дії «Тигроловів» — Зелений Клин, чудовий і таємничий куточок Зеленої України, що заховався в нетрях тайги на Далекому Сході. Заселявся цей край українцями протягом XVII—XVIII століть і не визнавав законів ні царської, ні більшовицької влади.

Григорій Многогрішний тікає з ешелону і потрапляє на вільну землю. Він — лицар духу, який не хоче пристосовуватися до обставин, жити тихо й затишно, ростити дітей, робити кар'єру, гнути голову перед владою і почуватися щасливим. У світі насильства він стає безстрашним, неприрученим «тигром», біжить над прірвою страждань і своєю сміливістю здобуває право на життя і на щастя.

Григорій згадує: «І я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя».

Григорій Многогрішний відкинув обережність, але діяв виважено. Він усе розрахував, але, звичайно ж, не міг передбачити, що його може чекати в нетрях тайги. Та він волів скоріше загинути там, у тайзі, ніж чекати повільної смерті в таборі.

Сміливість допомогла Григорієві не тільки врятуватися, поквитатися з ворогом, а й завоювати серце гордої Наталки Сірківни, стати щасливим з коханою дівчиною.

Варіант 4

«Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон». Цей спеціальний потяг справді був схожий на міфічне чудовисько: шістдесят коробок- вагонів — шістдесят суглобів, кожен вагон наїжачився багнетами, спереду вогненна голова — надпотужний паротяг «Йосиф Сталін», ззаду підпихає «Фелікс Дзержинський». Суглоби-вагони — то домовина для тисяч людей. Це ешелон смерті, який летить у небуття. Він уособлює приреченість народів Радянського Союзу. Аж ось раптом зривається українська пісня. Починається вона з одного голосу, потім 11 підхоплюють інші, і ось вона шириться і летить вільним птахом над страшними вагонами.

Серед політичних в’язнів, що несе цей поїзд-потвора, — один із найнебезпеч- ніших злочинців — Григорій Многогрішний, засуджений на 25-літнє ув’язнення. Саме його особливо ретельно пильнує майор НКВС Медвин. Вартові, озброєні до зубів, і сам майор знають: на такій шаленій швидкості ніхто із в’язнів не зміг би зіскочити з поїзда живим, але на кожній зупинці чекіст перевіряє, чи на місці Григорій. Адже Медвин добре знає Многогрішного. Що тільки не робив із Григорієм він, слідчий Медвин, аби тільки вибити з юнка хай уже навіть не зізнання, але хоча б покору, ридання, благання про пощаду. Та дарма: той лише плював в обличчя своєму катові, вибухав прокльонами і сарказмом. Майор розумів: цей в’язень не побоїться ні швидкості, ні охорони, ні тайги. А на останній зупинці виявилося, що Григорій таки втік, перерізавши ножем чотири дошки в підлозі вагона. Стрибнув у невідомість. І залишився живий. Недарма кажуть: у сміливого щастя завжди є. Не зрадило воно сміливця Григорія. Він потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче у мрію-казку.

Тут живуть українці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркуле- ні радянською владою. Тут, у тайзі, створили вони свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією. Родина Сірка прийняла й порятувала Григорія. Юнак знайшов не лише земляків, друзів, а й кохання. Наталка — дочка Сірка — теж покохала Григорія. Одужавши, Григорій разом із Сірками, що мали незвичайне й небезпечне заняття — виловлювали у тайзі тигрів — ходив на полювання, заготовляв панти, смолу, косив сіно. Одного разу Многогрішний разом із братом Наталки у справах виїхав до Хабаровська і тут знову зустрівся із своїм запеклим ворогом — майором Медвином — цим новітнім тигроловом, який, упізнавши свого в’язня, організував полювання на нього.

Вони зустрілися у тайзі. Гордий, не приручений тоталітарною системою молодий хлопець з України, і його кат — майор НКВС. Га щастя знову не обійшло стороною Григорія. Пролунали у тайзі постріли. Мед вин впав убитий. Кат був покараний. Вбивши Медвина, Григорій зробив те, що мусив зробити. І мав на це моральне право. Бо це він, слідчий Медвин, відбивав під час допиту печінку Григорію, ламав кості. Мучив його два роки, а потім спровадив до божевільні. А коли хлопець утік, його спіймали, знову мучили, а потім засудили до 25 років каторги, відправивши на повільну смерть. І все це лише за те, що він любив свій нещасний край і народ. Але Григорій зумів перенести все. Він кинув виклик страшній тоталітарній системі і вистояв.

Варіант 5

Одним із кращих творів пригодницького жанру в українській літературі став роман Івана Багряного «Тигролови». При чому письменник майже нічого не вигадував, тому що багато подій, які описані у романі, він пережив сам. Друзі письменника запам’ятали його запальним, непосидючим. Ось як про Івана Багряного згадував Юрій Смолич: «З’являвся він несподівано — бушував, лаяв весь світ і влягався спати на письмовому столі. (Жив у друга і не мав свого ліжка.) Звідти, з того стола, його й забрано».

Хоч у слідчого не було жодного факту, жодного доказу вини Багряного, він опиняється у слідчому ізоляторі НКВС. Його намагаються спровокувати на зізнання, піддають тортурам, але він тримається незалежно і гордо. За вироком судової «трійки», не знаючи, що з ним робити далі, Багряного висилають з України в північну частину Далекого Сходу. Разом із такими, як і він сам, «злочинцями», письменник їде у сталінські концтабори. Та з непокірним в’язнем нічого не могла вдіяти навіть страшна репресивна машина. Багряний зміг звідти втекти та схватися серед українців Зеленого Клину. Так само повторює шлях автора і головний герой «Тигроловів» Григорій Многогрішний.

Зелений клин — таємничий і чудовий куточок Зеленої України, який ховається в нетрях тайги на Далекому Сході. Саме він стає місцем більшості подій у творі «Тигролови». Протягом XVII-XVIII століть цей край заселявся українцями, які не визнавали ні законів царської влади, ні потім законів більшовицької.

Герой твору тікає з ешелону і потрапляє на вільну землю. Він не хоче жити затишно і тихо, робити кар’єру, ростити дітей, гнути перед владою голову і почуватися щасливим. Він відчуває себе лицарем духу, який у світі насильства стає не прирученим, безстрашним «тигром», біжучим над прірвою страждань. Своєю сміливістю він завойовує право на щастя і життя.

Григорій Многогрішний розповідає: «І я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя».

Головний герой хоч і відкинув обережність, але діяв досить виважено. Григорій намагався все прорахувати, але ж все одно, він не міг знати, що його може чекати в нетрях тайги. Та він скоріш був згоден загинути у тайзі, ніж чекати в таборі повільної смерті. Тільки завдяки сміливості Григорій зміг врятуватися, поквитатися з ворогом та стати щасливим з коханою дівчиною.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.