Українська література - шкільні твори - 2024

Сила новелістичного таланту В. Стефаника

Душевний стан В. Стефаника. (У другій половині 90-х років XIX ст. відбулись особисті трагедії письменника — хвороба і смерть матері, нещасливе кохання до Є. Калитовської. Все це поєднувалось із загальнолюдськими трагедіями, до яких був особливо чутливий В. Стефаник. Він прагне самотності, заходить у меланхолію й розпач: «мені сумно», «мене сумлінє заболіло». Творчий неспокій жене його з місця на місце, і він поринає з головою в агітаційний рух). Особливості художнього таланту. (У Стефаникові знову заговорив художник. У нього був свій погляд на письменницьку працю. Є в ньому щось неоромантичне, бо підвладний був натхненню, своєму творчому демонові, який заговоривши в душі, не давав спокою. Був людиною геніальної інтуїції, з надмірною чутливістю у сприйманні навколишнього оточення, надто вразливий на красу і горе людське. За типом творення Стефаник був більше поет, ніж прозаїк. Автор дуже довго йшов до своїх героїв).

Творчий процес новеліста. (За внутрішньою напругою творчий процес В. Сте- фаника був драматичним дійством. Коли Стефаник починає щось писати, він небезпечний… «Ви можете зрозуміти, що кажда моя дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і я нікого в світі так не боюся, як самого себе, коли я творю…» (з листа В. Стефаника до критика В. Дорошенка)).

Трагічна подія чи факт. (Ці питання найчастіше розглядав В. Стефаник у своїх творах. Письменник умів вихопити з життя трагічну подію, вміло окреслити трагічну ситуацію. Його новели — це сага про вічне людське горе й безмежну радість, переткана словами. Стефаник був митцем, який умів побачити героїчне в звичайних людях. Його герої не тільки страждають, а й підносяться духом, їх слова звучать велично і пророче).

Специфіка творчого мислення В. Стефаника. (Він був здатний творити тільки в жанрі новели. Епічний спокій, терпіння і посидючість були чужими його єству. Стефаник жив у сфері експресивного, концентрованого новелістичного мислення. А повість, роман виходили за межі його фізичних можливостей).

Основні прикмети стилю В. Стефаника. (Це зв’язність, афористичність, з різними переходами та недосказами. Він зводить до мінімуму зовнішню дію, зосереджуючи увагу на проекції її в психології героя. Уникає Стефаник у своїх новелах деяких композиційних компонентів, зокрема розв’язки, яка, однак, існує в підтексті. Наявний однобічний діалог, зате — яка складність і багатство людських почуттів і пристрастей. Ще більше значення має особлива природа Стефаникового слова, для його новел характерне використання багатозначності. Автор вміщує в скупі фрази лавину асоціацій, підтекстів та емоцій).

VII. Художні прийоми новеліста. (Автор не розгортає метафор та порівнянь, епітети вживає зрідка. Вражаючої сили деталі застигають на сторінках його творів, як сліпучі блискавиці на небокраї. Наприклад, «повіки впали з громом» («Скін»); мати «розпукалася від кашлю» («Осінь»); Максимові сивий волос «пече кождий, як розжарений дріт. Моя голова палиться від того вогню» («Сини»); мамині «очі віпали і покотилися, як мертве камінє по землі» («Сини»)).