Українська література - шкільні твори - 2026

Вартість мистецтва, грошей та почуттів за твором Осипа Турянського «Поза межами болю»

Варіант 1

У своєму творі Осип Турянський показує на прикладі конкретних людей, до чого призводить війна. Здорові, молоді хлопці, які могли б довго жити на благо собі, своїм сім’ям і навіть країні, були змушені віддати все своє життя війні і навіть померти не в заспокоєнні, а в муках. На жаль, так відбувається на війні дуже часто. На тлі страждань головних героїв свого твору Осип Турянський також показує і невисоку вартість інших аспектів життя людей.

Сьогодні, як ніколи раніше, в житті людини важливі гроші. Уявіть, чи будуть вони потрібні, якщо завтра вибухне війна? Якщо вас візьмуть в полон, а потім, втікши з нього, вам доведеться йти по жахливого холоду без надії на порятунок? Навіщо взагалі в такій ситуації потрібні гроші? Відповідь на це питання дали герої розглянутого мною твори. Вони розпалили грошима багаття. Їм необхідно було врятуватися, а обставини склалися таким чином, що гроші могли знадобитися тільки в якості речі для розпалювання багаття. Цим прикладом Осип Турянський показує всім своїм читачам відносність життя у нашому світі. Необхідно завжди пам’ятати, що те, що сьогодні корисно і потрібно, завтра може повністю знецінитися. Важливо залишатися людиною, адже в найскладніших обставинах визначальну роль відіграє далеко не фінансовий ресурс, а характер і душа. Все вищезгадане якоюсь мірою характерно і для мистецтва. Про яке мистецтво може йти мова в таких складних обставинах?

Дещо інше місце у творі Осипа Турянського відведено почуттям. Люди стають більш чутливими в ті моменти, коли розуміють, що життя їх незабаром може обірватися. Головні герої твору саме це і відчувала, а тому стали згадувати своїх рідних і близьких і різні життєві ситуації з ними. При цьому варто зазначити, що напередодні швидкої смерті люди можуть відчувати почуття негативного, ненависного характеру, що може підштовхнути їх до якихось нелюдських вчинків. Варто визнати, що головні герої твору були позбавлені всього цього — вони вели себе дуже гідно, хоч і розуміли, що можуть, наприклад, вбити когось одного і вижити завдяки цьому. Вони не стали цього робити, дочекавшись, поки найслабший помре природним чином.

Як мені здається, задумка автора полягала в тому, щоб показати, наскільки все, крім людських якостей, відходить на другий план, коли людина стикається з перспективою швидкої смерті. У такі моменти дуже складно не позбутися свого звичайного вигляду і головні герої твору повинні стати прикладом для кожного читача.

Варіант 2

В європейській літературі написано чимало прозових творів про солдатів Першої світової війни, представників так званого «втраченого покоління». Але серед безлічі книг на цю тему особливо вирізняється поема в прозі Осипа Турянського «Поза межами болю», яка пронизана надзвичайно глибокою проникливістю роздумів автора і щімким почуттям болю жорстокостей війни.

У попередньому слові до своєї оповіді О. Турянський написав такі слова: «Я й мої товариші пали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства, і судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля і смерті». Головним оповідачем у повісті став сам автор, якому довелося бути безпосереднім учасником війни і перенести усі жахіття полону.

Залишившись живим і повернувшись на батьківщину, О. Турянський вирішив написати твір про своїх загиблих товаришів, бо і в мирний час їхні тіні з’являлися письменнику наяву й у вісні. Приступаючи до роботи над повістю, він вирішив:. «Це буде їм жалобним вінком, а спільні муки хай «падуть прокльоном на старий світ, який ще досі гине в морі крові й нікчемності».

Помітне місце у повісті «Поза межами болю» посідає любов автора до українського народу і рідного краю. Ця любов грає велику роль у філософському осмисленні усіх подій твору. Про це автор говорить на перших сторінках оповіді: «Хай ясна ідея… веде… все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братства й любові».

Сюжет твору достатньо простий, а через те ще більш страшний у своєму реалізмі і жорстокості. Семеро голодних і знесилених бранців, яких конвоює старий стражник-серб, долають важкий перехід через засніжені гори, де серед урвищ і вершин скрізь ховається смерть. Першим цього переходу не витримав сліпий Штранцінгер, якого жорстока воєнна доля позбавила зору, а все, що у нього залишалося і все, що поєднувало його з тим, далеким та нереальним мирним життям, — це скрипка. Далі йти Штранцінгер вже не міг, та товариші його не залишили і теж зупинилися. Від серба-охоронця полонені позбулися, вдарив того по голові. Але знесилені, замерзлі та голодні у торбині стражника вони нічого не знайшли, окрім патронів.

Звільнившись від охоронця, бранці не звільнилися від страждань. Бо було настільки холодно, що вони були примушені йти далі. У тишині сутінок герою та його товаришам маряться люди та речі, яких вони залишили у рідних краях ще перед війною. Саме ці марення і допомагають їм боротися з голодом та смертю. На своєму шляху бранці знайшли корч, біля якого можна було запалити вугілля та хоч трохи зігрітися. Вогонь не загорявся, а всі книжки, серед яких були твори Канта, Гете і Шекспіра, вони вже давно спалили. Єдиним виходом і допомогою залишалася одежа кого-небудь з цієї маленької спільноти. Товариші вирішують влаштувати дикі танці і перший, хто не витримає і впаде, віддасть свій одяг і загине заради порятунку своїх товаришів.

Сцена диких танців є центральною подією твору. Знявши з Бояні, який не витримав танців першим, одяг, полонені розпалюють вогнище і ледь відігріваються. Біля тепла кожному мариться щось своє, і ці марення стають єдиним, що з’єднує товаришів по нещастю с життям. У відчаї Штранцінгер спалює у вогнищі останнє, що в нього залишилося — свою дорогоцінну скрипку, а хтось кидає у полум’я розірвані гроші. Ця сцена дуже символічна, адже вона показує, наскільки крихкі людські уявлення при ті чи інші матеріальні цінності, які у складній ситуації перетворюються у непотріб. Витвори мистецтва, гроші — все ніщо у порівнянні з людськими почуттями і гідністю. Це теж доводять нам герої повісті «Поза межами болю», коли спалюють все, що в них залишалося, коли, вмираючи від голоду, не дозволяють приторкнутися до тіла свого померлого товариша, коли, незважаючи ні на які обставини, залишаються людьми, людьми з великої літери.

На жаль, з шести полонених вижив у цьому пеклі лише один — це сам автор твору Осип Турянський. Він довів нам, що в житті людини немає нічого важливішого за одвічні людські цінності і гідні людські почуття. А ось усе те, що ми вважаємо цінним у своєму житті, в одну мить може перетворитися у даремний вантаж.

Якби книга героя і філософа О. Турянського стала для всіх полководців і можновладців настільною книгою, світ став би набагато людянішим і світлішим. Принаймні, прагнути до цього треба у будь-якому випадку.