Українська література - шкільні твори - 2026

«Боротьба між духом і тілом» за повістю О. Турянського «Поза межами болю»

Варіант 1

Через сльози і терпіння Шлях веде до просвітління:

Хто боровся, скутий тьмою, Тому сонце — мрія мрій.

Осип Туринський

Повість О. Туринського «Поза межами болю» можна віднести до напрямку українського класичного експресіонізму початку XX століття. Для цього напрямку характерні твори, реальні події в яких тісно пов’язані з вигадкою, а вираження ідей і думок відбувається через дослідження душі і психологічного стану героїв, процесів, що відбуваються в людині. У своєму творі О. Туринський відображує загострене світобачення через призму емоцій і переживань автора, який разом з персонажами повісті опинився в екстремальній ситуації.

Автор засуджує жорстокість війн і потворні явища, які виникають у час кровопролить, зображує боротьбу між духом і тілом в умовах вкрай важкого положення людини. Письменник й сам відвідав усе це на власному досвіді, адже він приймав участь у Першій світовій війні і зазнав усіх жахів полону. Повість «Поза межами болю» пропущена через власне серце автора, тому має велике значення і займає важливе місце в скарбниці української літератури.

За визначенням самого О. Туринського, його повість — це повість-поема. У центрі сюжету твору — поневіряння колишніх солдатів австрійської армії, семи друзів у нещасті, що потрапили у полон. Це Пшилунський, Бонні, Саба, Ніколич, Добровський і Оглядовський, від імені якого й ведеться оповідь. Ще у передмові до повісті письменник визначає, що всі вони стали жертвою справжнього злочину: «Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства».

Утікши з колони військовополонених, ці люди опиняються наодинці з не менш жорстокою, ніж вороги, природою. Найбільша небезпека для друзів — замерзнути в лютий мороз. Для того, щоб передати весь жах ситуації, О. Туринський дуже вдало використовує характерні для його творчості художні прийоми: «Ідуть живі трупи по трупі природи». Навіть природа відвертається від героїв оповіді: «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». Мабуть, О. Туринський став першим, хто використовував природу не для опису чи в якості тла, а як ворожу караючу силу. Природа змінюється у свідомості людини лише у передсмертному маренні: «Синє небо любо й приязно сміється…».

У кожного з семи учасників боротьби за життя була власна доля, але усіх закружляв безжальний вихор війни, який і перетнув їхні долі. А тепер, коли «ніхто й нічого не відзивається на голос болю і туги їхнього серця», втікачі усвідомлюють, що хтось із них помре, а ті, хто залишиться живими, розпалять вогнище із його одягу і завдяки цьому врятуються. Дуже показні у цьому сенсі слова Добровського: «Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити». І ці слова можна прикласти не тільки до їхнього положення, ними можна охарактеризувати увесь недосконалий світ, який може кидати на війну цілі народи, ввергати мільйони людей у коло насильств і кровопролить не заради захисту Батьківщини, а лише заради амбіцій можновладців.

Щоб зігрітися, Добровський влаштовує жахливі химерні танці з уявними партнершами, які дають можливість уявити себе в далекому минулому і знайти ті острівці, за які свідомість кожного з товаришів чіпляється, що не перейти межі божевілля. У цьому дивному танці останні сили і життя залишають молодого Бояні. Саме завдяки його смерті інші шість друзів отримують, хоча і мізерний, шанс вижити. При цьому навіть на межі загибелі, страждаючи не тільки від лютого холоду, а й від жорстокого голоду, друзі не наважуються з’їсти свого загиблого товариша. Кожен з них готовий померти, але не стати людожером. В цій ситуації боротьба духа і тіла закінчується перемогою духа, бо людська гідність бере верх над неміччю плоті.

Кожен герой оповіді біля теплого вогнища постає як особистість, що опинилася в екстремальних умовах. Оглядівський марить дружиною і сином, Сабо знищує банкноти, які здобув на війні, і розмірковує про те, що це, взагалі, мати гроші, сліпий мовчазний Штранцінгер знаходиться у відчаї — бажаючи віддати товаришам останнє, він спалює у вогнищі свою скрипку, а Добровський зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».

О. Туринський у своєму творі порушує дуже багато важливих проблем. Це відношення держави і людини, війни і людини, збереження духовності і моральних цінностей, боротьба духа і тіла, та головною ідеєю повісті залишається протест проти війни: «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!» Можливо, тоді все на світі стало б інакшим, добрішим: «Тоді боги стали б людьми, а люди братами». А як докір усьому світу звучить питання автора: «Навіщо ми, люди, вбивали людей?»

Варіант 2

Іноді від людей можна почути думку, наскільки важливе тіло в житті і наскільки мізерний дух. Що ж, для розуміння зворотного можна порекомендувати прочитати твір Осипа Турянського «Поза межами болю». Саме в цій поемі-повісті описується співвідношення в людині тілесного і духовного, при цьому події розгортаються на тлі вкрай складних обставин для всіх героїв твору.

Обставини поеми-повісті розгортаються в найскладніший час для будь-якого народу і навіть людства — під час війни. На цей раз мова про Першу світову війну. Сім солдатів, які встигли здружитися на полі бою, потрапляють в полон. Звідти їм вдається втекти, але від цього їх доля легшою не стає, адже на дворі люта зима, а їм необхідно йти вперед. На їх шляху все розорене, вони стають голодними, але навіть не це найбільша проблема. Ще більше їх виснажує холодна погода, деякі готові спалити власні гроші, які раніше були їм дуже потрібні, для того, щоб зберегти вогнище.

Поступово вони починають усвідомлювати, що всі разом вони вижити ніяк не можуть, хтось із них точно загине. Слідом за цим кожен з друзів розуміє, що померти може саме він і, можливо, це його останні години серед живих. Всі згадують своїх близьких, деякі навіть починають марити. Саме в цей момент найгостріше стає проблема боротьби між духом і тілом. Всі вони могли вибрати найбільш слабкого з них, вбити його, розпалити з його одягу більше багаття і навіть вгамувати свій голод м’ясом цієї людини. Так би напевно повелися тварини в аналогічній ситуації. Але людина — не тварина, вона була створена Богом і на подобу до нього, тому ніхто з друзів не міг на таке піти. Разом вони обрали найгуманніший спосіб визначення найслабшого з них. Оскільки залишатися нерухомим було не можна через холод, вони почали скакати навколо свого слабкого багаття і робили це до тих пір, поки найслабший їх них, Бояні, не витримав, звалився з ніг і помер. Після цього вони зняли з нього одяг і зробили багаття більшим.

Війна — це час і місце, де дуже часто людям доводиться боротися зі своїм тілом на догоду духу. Всі біди війни були ретельно описані і Осипом Турянським в його творі «Поза межами болю». Автор обрав правильний шлях і показав, що відбувається, коли в цій боротьбі перемагає не тіло, а дух. Це може надихнути людей на благородні вчинки і вказати людству на необхідность робити все можливе для недопущення воєн.