Українська література - шкільні твори - 2024

Павло — головний герой повісті Г. Тютюнника «Вогник далеко в степу»

Всі публікації щодо:
Тютюнник Григір

Варіант 1

Побачити світ очима дитини та розкрити її внутрішній світ — це нелегка справа, бо сприйняття усіх речей відмінне у дорослих і дітей. Та деяким письменникам вдається перевтілитися у своїх малих героїв, що свідчить не тільки про їх талант, а й про знання психології.

Головний герой повісті «Вогник далеко в степу» Павло нічим не виділяється серед інших, крім того, що має маленький зріст. Він з повагою ставиться до старших, відданий своїм друзямі закоханий у дівчину. На очах читача Павло перетворюється з маленького хлопчика на дорослу людину. Неймовірну радість приносить йому новий костюм, виданий в училищі, він зовсім недумає про своє майбутнє навчання, про професію. Але у процесі навчання він захоплюється справою, мріє про те, що колись буде працювати на великому підприємстві й творити своїми руками дива.

Він і сам розуміє, що дорослішає, бо відчуває відповідальність за тітку Ялосовету, яка хоч і не була його матір’ю та ставилася до нього, як до рідного сина. Наступного року Павло думає відстроїти будинок, а отже, мислить вже як господар.

Та хоч поступово змінилися мрії, прагнення хлопця, та залишився він таким же чуйним, добрим і людяним, здатним на співчуття і ласку. І як кожна людина, а особливо дитина, він відчуває потребу у людському теплі й взаєморозумінні, тому так тепло стало на його душі від запропонованого майстром хліба.

Отже, Г. Тютюнник із глибоким знанням психології зміг передати процес перетворення дитини у дорослу людину. Фактично Павло мусив дорослішати дуже швидко через нужденне життя, та в душі він залишився таким самим добрим і чуйним, яким був, незважаючи на тяжкі умови існування у повоєнні роки.

Варіант 2

Григір Тютюнник — неперевершений майстер слова. У повісті «Вогник далеко в степу» найяскравіше виявляється його письменницький хист.

У цьому творі автор описує важке становище селян у повоєнні роки. Головний герой повісті — п’ятнадцятирічний Павло. Рано залишившись без батьків, він живе з мачухою Ялосоветою. Тяжкі випробування випали на долю хлопця. Під час боїв його оселя була зруйнована, «залишилася тільки хатина, а більшу половину одірвало бомбою». Неврожайні роки призвели до нестачі харчу, кури та худоба вважалися великою розкішшю. Бракувало всього — палива, одягу, взуття, посуду, насіння, знарядь праці…

Головною турботою селян було назбирати дров і приготувати хоч щось поїсти.

Постійні злидні змусили Павла піти до ремісничого училища. Мудрий учитель Федір Демидович зумів прищепити своєму учневі любов до праці, і той працював з великою наснагою.

У хлопця рано проявилися такі риси характеру, як целіспрямованість, сила волі, працьовитість, мужність, рішучість, стійкість, життєрадісність. Позбавлений звичайних радощів дитинства, батьківської любові, Павло не замкнувся в собі, не зачерствів серцем, а умів зберегти в своїй душі іскру людяності, доброти, любові.

Павло рано подорослішаві відчув себе головою родини, тому до всього, що робив, ставився серйозно та з відповідальністю. Саме він щоранку будив друзів, щоб вирушати в довгий, у дев’ять кілометрів шлях до училища. Павло не забував про тітку Ялосовету, допомагав їй, приносив їй частку свого пайка, дбав про відбудову хати.

Незважаючи на щоденні навчання та працю, Павло знаходить час посидіти зі своїми друзями, помріяти про майбутнє, поспівати пісень, поділитися думками чи почитати.

Павло — добрий і щирий хлопець, який цінує дотепний жарт і вірних друзів, з любов’ю ставиться до рідного краю, шанує старших. Я вірю в те, що він виросте гідною людиною й за своє життя зробить багато чого важливого, корисного й доброго.